ФормувФормування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у процесі позааудиторної роботи
Автор(ка)
Билан Ольга Миколаївна
Ступінь
Магістр
Група
не вказано
Спеціальність
011 Педагогіка вищої школи
Кафедра
Педагогічний інститут
Анотація
. Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток країни.
Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін. З огляду на це, кожен навчальний заклад має стати для молоді осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану- промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.
У Концепції Науково-патріотичного виховання дітей та молоді (2015) зазначається, що « Головна мета укїнської системи освіти-створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління здатного навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства»[53,с.4] Актуальність проблеми духовного розвитку особистості підтверджується багатьма доробками у різних галузях науки і практики.
Різноманітні аспекти феномену громадянських цінностей особистості досліджували філософи (Арістотель, Платон, Сократ, Сенека, Квінталіан). Особливу увагу на дану проблематику звертали науковці(В.Сухомлинський, Г.Сковорода , Ю.Прокопович, К.Ушинський , В. Тернопільська, Л. Корінна).
Разом з тим, актуальні питання, присвячені формуванню громадянських цінностей студентства, залишаються недостатньо обґрунтованими. Мало комплексних досліджень, щодо розкриття умов формування у студентів громадянських цінностей в Україні на сучасному етапі, що характеризується пролонгованою політичною й економічною кризою. Замало досліджень, присвячених питанням формування громадянських цінностей студентів саме в позааудиторній роботі. Виділені тенденції зумовили актуальність вибраної теми дослідження: «Формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів в процесі позааудиторної роботи».
Мета дослідження: на основі теоретичного обґрунтування проблеми визначити зміст, засоби, форми, методи формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у процесі позааудиторної роботи.
Відповідно до об’єкта, предмета та мети було визначено такі завдання дослідження:
1.Розкрити теоретичні засади формування громадянських цінностей особистості, уточнити зміст поняття «громадянські цінності».
2.З’ясувати роль позааудиторної роботи у формуванні громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів.
3.Охарактеризувати компоненти, критерії, показники та рівні сформованості громадянських цінностей студентів.
4.Дослідити стан сформованості громадянських цінностей студентів.
5.Визначити, обгрунтувати зміст, форми, методи формування громадянських цінностей студентів у позааудиторній роботі вищого навчального закладу.
Об'єкт дослідження-процес формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів.
Предмет дослідження:форми, методи, засоби формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у процесі позааудиторної роботи.
Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження, що один одного доповнювали: теоретичні - аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної та наукової літератури з метою теоретичного вивчення проблеми дослідження; абстрагування та конкретизація для визначення елементів проектування для розробки формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у позааудиторній роботі; емпіричні-бесіди, анкетування,опитування, інтер’ю, тестування студентів, вивчення та узагальнення сучасного педагогічного досвіду, педагогічний експеримент, що сприяло обґрунтуванню ефективності опробованих змісту, форм, методів, засобів формування громадянських цінностей студентів у позааудиторній роботі вищого навчального закладу; статистичні-методи кількісної обробки результатів, які дали можливість з’ясувати рівень сформованості громадянських цінностей студентів.
Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін. З огляду на це, кожен навчальний заклад має стати для молоді осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану- промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.
У Концепції Науково-патріотичного виховання дітей та молоді (2015) зазначається, що « Головна мета укїнської системи освіти-створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління здатного навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства»[53,с.4] Актуальність проблеми духовного розвитку особистості підтверджується багатьма доробками у різних галузях науки і практики.
Різноманітні аспекти феномену громадянських цінностей особистості досліджували філософи (Арістотель, Платон, Сократ, Сенека, Квінталіан). Особливу увагу на дану проблематику звертали науковці(В.Сухомлинський, Г.Сковорода , Ю.Прокопович, К.Ушинський , В. Тернопільська, Л. Корінна).
Разом з тим, актуальні питання, присвячені формуванню громадянських цінностей студентства, залишаються недостатньо обґрунтованими. Мало комплексних досліджень, щодо розкриття умов формування у студентів громадянських цінностей в Україні на сучасному етапі, що характеризується пролонгованою політичною й економічною кризою. Замало досліджень, присвячених питанням формування громадянських цінностей студентів саме в позааудиторній роботі. Виділені тенденції зумовили актуальність вибраної теми дослідження: «Формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів в процесі позааудиторної роботи».
Мета дослідження: на основі теоретичного обґрунтування проблеми визначити зміст, засоби, форми, методи формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у процесі позааудиторної роботи.
Відповідно до об’єкта, предмета та мети було визначено такі завдання дослідження:
1.Розкрити теоретичні засади формування громадянських цінностей особистості, уточнити зміст поняття «громадянські цінності».
2.З’ясувати роль позааудиторної роботи у формуванні громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів.
3.Охарактеризувати компоненти, критерії, показники та рівні сформованості громадянських цінностей студентів.
4.Дослідити стан сформованості громадянських цінностей студентів.
5.Визначити, обгрунтувати зміст, форми, методи формування громадянських цінностей студентів у позааудиторній роботі вищого навчального закладу.
Об'єкт дослідження-процес формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів.
Предмет дослідження:форми, методи, засоби формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у процесі позааудиторної роботи.
Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження, що один одного доповнювали: теоретичні - аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної та наукової літератури з метою теоретичного вивчення проблеми дослідження; абстрагування та конкретизація для визначення елементів проектування для розробки формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів у позааудиторній роботі; емпіричні-бесіди, анкетування,опитування, інтер’ю, тестування студентів, вивчення та узагальнення сучасного педагогічного досвіду, педагогічний експеримент, що сприяло обґрунтуванню ефективності опробованих змісту, форм, методів, засобів формування громадянських цінностей студентів у позааудиторній роботі вищого навчального закладу; статистичні-методи кількісної обробки результатів, які дали можливість з’ясувати рівень сформованості громадянських цінностей студентів.
Зміст
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………..... 3
Розділ І. Теоретичні основи формування громадянських цінностей студентів в процесі позааудиторної роботи …………………………..……..6
1.1.Теоретичний аналіз базових понять …………………………………….....6
1.2. Проблема виховання громадських цінностей в історії педагогіки……..29
Висновки до розділу І ……………………………………………….................35
Розділ ІІ. Моделювання формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів в процесі позааудиторної роботи…………. 37
2.1.Змістова структура, критерії, показники, рівні сформованості громадянських цінностей студентів………………………………………….. 37
2.2.Діагностика рівнів сформованості громадянських цінностей студентів..44
2.3 Форми , методи, засоби формування громадянських цінностей студентів у позааудиторній роботі………………………………………………………….57
Висновки до розділу ІІ…………………………………………………............67
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….69
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....74
Розділ І. Теоретичні основи формування громадянських цінностей студентів в процесі позааудиторної роботи
1.1.Теоретичний аналіз базових понять дослідження.
Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської й громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, активна волонтерська діяльність, які накладаються на технологічну й комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні та реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу, прояву патріотичних почуттів, нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу. Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи виховання патріотизму, громадянських цінностей як базових якостей особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом, та міцним підґрунтям виховання дітей і молоді.
В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України. На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої й позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму, громадянськості дітей та молоді. У попередні часи неоднозначно ставились до терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.
Разом з тим, слід зазначити, що протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій у галузі освіти, зокрема: Концепція національної системи виховання (1996); Концепція національно-патріотичного виховання (2009); Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012); Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.; Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді (2015).
Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти. [52, с. 63].
На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що будує своє життя на основі національних та європейських цінностей: повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України); участь у громадсько-політичному житті країни; повага до прав людини; верховенство права; толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; рівність всіх перед законом; готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.
Розглядаючи питання молоді у сучасному суспільстві українського студентства, особливої уваги набувають проблеми ціннісних орієнтацій молодих людей. Студент сьогодення в вищому навчальному закладі набуває не тільки вищу освіту, він ще й виховується як особистість, пізнає загальні ціннісні орієнтації.
Цінністні орієнтації належать до найважливіших компонентів структури особистості, вони визначають відносно стійке, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, мета або засоби для задоволення потреб життєдіяльності людини.
В ціннісних орієнтаціях немов би акумулюється весь життєвий досвід, накопичений в індивідуальному розвитку людини, що визначає її взаємостосунки з іншими людьми, в тому числі і по відношенню до самої себе. Система ціннісного світогляду молоді формується під впливом глобальної зміни ієрархії загальнолюдських ціннісних орієнтацій. Від пріоритетів у ціннісному світогляді молодої людини залежить майбутнє України.
Завдяки цінностям особистість відчуває себе цілісно в оточуючому світі. Світ цінностей – це, насамперед, світ культури, сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, оцінок тощо. У житті цінності виступають у ролі інструментів соціального регулювання, тією проміжною ланкою, яка пов’язує інтереси, потреби, світогляд людини з її конкретними ідеями, поведінкою.
Для кращого розуміння базової категорії громадянські цінності студентів вищого навчального закладу розглянемо поняття «цінність», «громадянські цінності», позааудиторна робота».
Категорія «цінність» – одна з найскладніших у філософії, соціології, психології й педагогіці. У літературі налічується більше ста дефініцій поняття «цінність», в яких пропонуються до розгляду різноманітні підходи та сторони означеної проблеми.
Зокрема, словник української мова подає цінність як : «те, що має певну матеріальну або духовну вартість»[49.c.237]. Енциклопедичне визначення поняття «цінність» – «…позитивна чи негативна значимість об'єктів навколишнього світу для людини, класу, групи, суспільства в цілому, визначається безпосередньо не їхніми властивостями, а їх залученням в сферу людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин; критерії і способи оцінки цієї значимості, виражені в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках, цілях» [48.с.1481].
У філософії проблема цінностей розглядається в нерозривному зв'язку із визначенням сутності людини, її творчої природи, здатності бачити світ і саму себе у відповідності з мірою своїх цінностей. Людина формує свої цінності, постійно руйнує протиріччя між сформованим світом цінностей і антицінностей, використовує цінності як інструмент підтримки свого життєвого світу.
Уперше в історії філософії до проблеми цінностей звернувся Арістотель. Аристотель підкреслював, що цінності людьми сприймаються по –різному. Наприклад, в оцінці щастя проявляється єдність мінливого й усталеного, особливого й всезагального. У середні віки цінності пов’язувалися з божественною сутністю, набувають релігійного характеру...За часів доби Відродження людина була найвищою цінністю. Всі останні цінності є такими лише оскільки забезпечують розвиток людства. Серед творців соціально-педагогічних ідей слід відзначити Демокрита, Сократа, Платона, Сенеку, Квінтіліана. Філософи епохи Просвітництва вважали, що лише на основі ціннісних орієнтацій справедливого суспільства можна формувати духовні потреби людини, і на їх основі індивідуальні ціннісні судження.
Представники німецької філософії І. Кант, Й. Готліб Фіхте, Ф. Шеллінг, Ф. Гегель, Л. Фейєрбах та інші, були певні, що моральні, духовні цінності притаманні внутрішньому світу людини та його душі. Тобто, будь-які погляди, щодо цінностей та їх головного аспекту різнились, але людина була центром цінності людства, а все що було навколо людини визначалось тією чи іншою епохою або поглядами філософів. [2,с.20] Німецький філософ Рудольф-Герман Лотце, надав поняттю "цінність" категоріального сенсу. Цінністю є все, що для людини значуще, має особистісний або суспільний смисл. Послідовники вченого розвинули, збагатили концепцію цінностей, доповнили базові категорії аксіології- "благо" і "цінність" - поняттями "оцінка", "вибір", "ціна", "успіх", "бажане", "належне", "краще","гірше"тощо[58.]. Пауль-Фердінанд Лінке вважав, що цінність є предметом інтерпретації (витлумачення). Пояснюючи цінність як інтерпретацію, він доводить, що саме засобами інтерпретації людина надає перевагу певній речі або способу дії. Проблема інтерпретації цінностей, вибору "найкращих" з них, перетворення ціннісних уявлень на власні переконання є складною і внутрішньо суперечливою інтелектуально-вольовою процедурою. Адже, як зазначають аксіологи, цінності не піддаються логіці раціонального пізнання і виявляються переважно в особистісних почуттях добра і зла, симпатії і презирства, любові і ненависті, дружелюбності або ворожнечі. Створюючи світ цінностей (аксіобуття), людина мимоволі потрапляє у залежність від нього. Аксіологія наголошує, що такі цінності, як істина, добро і краса, до яких людина прагне заради них самих, виявляються в цінностях-благах культури (наука, право, мистецтво, релігія), що "нормують", "оформлюють" ціннісний зміст і повертаються до самої людини як суб'єкта ціннісних узагальнень в якості вимог належної потреби [59].
З позиції соціології цінність визначається як «властивість суспільного предмета задовольняти певним потребам соціального суб'єкта (людини, групи людей, суспільства); поняття, за допомогою якого характеризують соціально‐історичне значення для суспільства і особистісний сенс для людини певних явищ дійсності» [45. с. 609].
Слід зазначити, що поняття ціннісних орієнтацій особистості було введено в науковий лексикон в 20-ті роки XX ст. соціологами У. Томасом і Ф. Знанецьким, які розглядали ціннісні орієнтації як соціальну установку особистості, регулюючу її поведінка. В якості такої ціннісна орієнтація і стала предметом досліджень. З'явилося безліч різних тлумачень. Ціннісні орієнтації - це найважливіші елементи структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань і відокремлюють значуще, істотне для даного індивіда від незначного, несуттєвого.
У психології цінність це будь-який об'єкт (у тому числі і ідеальний), що має життєво важливе значення для суб'єкта (індивіда, групи, прошарку, етносу) [46, с.824].
Американський психолог Мілтон Рокич розробив концепцію ціннісних орієнтацій особистості, які впливають на суспільні процеси. Цінності –це важливі цілі, яких прагне досягти людина, та її бачення способів їх досягнення. Цінності тісно пов’язані з потребами людини, але існують на більш реалістичному рівні.
«Цінність-це стійке переконання, що певний стиль поведінки або кінцевий стан існування індивіда переважає в особистому або соціальному відношенні протилежний або зворотній стиль поведінки або кінцеве існування. Система цінностей є укоріненна впорядкована система сукупність переконань, що стосується переважних стилів поведінки або кінцевих станів існування відповідно до континууму відносної важливості (М. Рокич). Вчений виділяє цінності двох типів: термінальні та інструментальні. Термінальні чи кінцеві цінності-це наші переконання про цілі й кінцеві стани, до яких прагне особистість:щастя, мудрість, свобода. Інструментальні чи опосередковані цінності відносяться до уявлень про бажанні методи поведінки з метою досягнення термінальних цінностей (чесність, відповідальність, ввічливість).
У людини цінності формуються під впливом культурного середовища суспільства, в якому вона народилась та проживала тривалий час.Тому цінності більшості людей одного суспільства є приблизно однаковими.
Разом з тим відносна важливість кожної цінності буде для різних особистостей неоднаковою, тому ці відмінності можна використовувати при сегментації ринку. Крім того, важливість різних цінностей може з часом змінюватися. Мілтон Рокич вважає, що загальна кількість цінностей кожної людини є відносно невеликою, і наводить вісімнадцять термінальних та інструментальних цінностей. [43.c.32]
Ціннісні орієнтації особистості Таблиця1.1.
Термінальні цінності Інструментальні цінності
Комфортне життя Честолюбство
Захопливе життя Широта поглядів
Успіх Талант
Життя в мирі Бадьорість
Життя в красі Чистота
Рівноправ'я Сміливість
Безпека сім'ї Прощення
Свобода Допомога
Щастя Чесність
Внутрішня гармонія Уява
Зріла любов Незалежність
Національна безпека Інтелект
Насолода Логіка
Порятунок Любов
Самоповага Слухняність
Соціальне визнання Ввічливість
Справжня дружба Відповідальність
Мудрість Самоконтроль
Лінн Кале продовжила експериментальні дослідження М. Рокича і в результаті агрегувала його термінальні цінності у 8 позицій:
1) повага до себе;
2) безпека;
3) теплі взаємовідносини;
4) почуття досягнутого;
5) задоволеність собою;
6) повага з боку інших;
7) почуття приналежності ;
8) радість (задоволення, приємне збудження)[43.ст.47]. Аналізуючи громадянські цінності як педагогічну категорію ми виходили із загального положення, що громадянські цінності – складова частина цінностей вищої освіти, які, в свою чергу, є частиною аксіологічних цінностей суспільства в цілому. Тому у науковій літературі поряд з категорією "цінності" ми зустрічаємо також «вартості», «че¬сноти», які в межах нашого дослідження приймаємо як тотожні. Громадянська цінність нами розглядається як інтегративна якість особистості, що дозволяє людині відчувати себе юридично, соціально, морально і політично дієздатним. До основних елементів громадянських цінностей ми відносимо моральну, правову і політичну культуру, що проявляється у відчутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в повазі та довірі до інших громадян та державної влади, в здатності виконувати свої обов'язки, грамотно поєднувати патріотичні і національні почуття. Відтак, основною метою вищої освіти визначено:формування громадянських цінностей студентів реалізуються через:
1) моральні ідеали суспільства, долучення до справ країни і держави, прагнення до миру, потреби трудитися для себе і на благо суспільства;
2) свідомість людини з відповідальністю виконуючого свій громадянський обов'язок;
3) розуміння, що від їх дій залежить не тільки власне життя, але і доля близьких людей, народу і держави;
4) соціальну поведінку, що є істотною умовою розвитку демократичного суспільства.
Для кожного з нас життєві цінності є основоположним орієнтиром у різних видах діяльності. Вони сприяють особистісному зростанню, створенню комфортного життя, формуванню творчого мислення та ін. Всі ці блага досягаються людиною завдяки збудованій нею ієрархії цінностей, яка визначає, які пріоритети стоять на першому плані. Вони є мірилом людського щастя. Одні ставлять на перше місце сім’ю, інші не мислять свого благополуччя без кар’єрного зростання, треті віддають перевагу особистим інтересам, захопленням. Деякі представники людства, відмовляючись від матеріальних благ, бачать своє щастя лише у духовному самовдосконаленні. Загалом, життєві цінності – це цілі та пріоритети, які, керуючи життям людини, визначають його сутність. Вибір основоположних орієнтирів здійснюється людьми в залежності рівня розвитку їх свідомості. Однак цінності, духовні чи матеріальні, не повинні бути крайністю, так як це неминуче призведе до надмірної заматеріалізованності або, навпаки, ілюзорності. Тому дуже важливо домогтися рівноваги в системі життєвих пріоритетів.[10.ст.12].
Існують загальнолюдські життєві цінності, які однаково важливі для всіх людей. Кожна епоха встановлює для індивіда свою систему пріоритетів. У сучасному суспільстві до цінностей відноситься здоров’я, сім’я, робота і освіта. Реалізація значущих для людини пріоритетів дуже важлива для його визнання і самоствердження. Починаючи формуватися в сім’ї, життєві цінності в подальшому визначають спосіб життя людей і їх світогляд. Проаналізувавши їх, можна визначити убогість або багатство внутрішнього світу людини, різноманітність його інтересів і індивідуальність. У формуванні ціннісних установок особистості значну роль відіграє його близьке оточення (друзі, родина), релігійні погляди, а також національні та соціальні традиції.
Цінності та норми поведінки створюють ціннісно-нормативну сферу регулювання поведінки. Цінності, які визнані всім суспільством, стають суспільними ідеалами.[20]
Виходячи з цього, основними громадянськими цінностями є: свобода; прагнення до соціальної гармонії; відстоювання соціальної і міжетнічної справед¬ливості; культура соціальних і політичних стосунків; пошана до Закону; рівність можливостей; пріоритет ідеї громадянськості над ідеєю держави; рівність громадян перед Законом; самовідповідальність людини; права людини - на життя, власну гідність, без¬пеку, приватну власність, рівність можливостей тощо; суверенітет особи; право на свободу думки, совісті, вибору кон¬фесії, участі у політичному житті, проведенні зборів, самовираження тощо; готовність до захисту індивідуальних прав і свобод; обов'язки, що випливають з прав і свобод інших людей; пошана до національно-культурних вартостей інших народів; повага до демократичних виборів і демокра¬тично обраної влади.
Виховання духовних цінностей у студентської молоді спрямоване на вирішення одніє з найактуальніших проблем сучасності- виховання живої чистої душі дитини через наставництво, духовну взаємодію батьків, дітей, викладачів, через організаційний культурний і полікультурний простір.[51,c.13]
Навчання у вищій школі повинно мати не лише освітню орієнтацію, а й обов’язкову виховну спрямованість.Освітній процес покликаний виховувати в студентів високу культуру, гуманістичний і демократичний світогляд, високі моральні якості, виховувати їх громадянами-патріотами, інтелігентами, творчими й цілеспрямованими спеціалістами.[19, с.253]
Якщо навчання відповідає на питання , як робити, то виховання відповідає як жити. Саме тому процес виховання виокремлюється, як ціннісне ядро. Виховання, насамперед, «вбирання в себе» кожною особистістю культури рідного народу, що допомагає передачі, освоєнню і творчому використанню нині сущими поколіннями досвіду попередніх поколінь, забезпечує продовження у віках культурно-історичних традицій батьків, творить з вихованця людину цієї епохи, вводить його у сферу загальнолюдських цінностей.
Як зазначає видатний мислитель XІX століття Й. Гійо, виховання –це мистецтво, яке добуває з глибини душі людини і пробуджує до життя все, що в ній дрімає; яке розвиває одночасно всі сили і допомагає їй прямувати до мети, словом освічує людину.[1.]
В. Сухомлинський підкреслював, що «…виховання в широкому розумінні цього слова-це багатогранний процес духовного збагачення й оновлення й тих , кого виховують , й тих хто виховує». Він розумів виховання як самостійну бажану соціальну дію. Виховання в сучасному навчальному закладі має поєднувати виховання потреб нації, держави, людської цивілізації і особистості [35 с. 213-217;]
Цінності, які сповідує вищий навчальний заклад інтеріоризуються студентом, оскільки він отримує не тільки знання, уміння з обраної ним професії, але й формує власний світогляд, систему цінностей та особисту місію. Від того, якими цінностями живе університет, залежить, яким буде наш майбутній випускник, і, у далекій перспективі – яким буде майбутнє країни. Адже державу творять люди, і зовсім скоро її доля залежатиме від сьогоднішніх студентів. Тому дуже важливо, щоб випускник отримував не тільки кваліфікацію, але й усвідомлював своє покликання, визначав для себе моральні орієнтири та принципи взаємодії з людьми, якими він спілкуватиметься у своїй кар’єрі.
Основними цінностями Київського університету імені Бориса Грінченка визначено:
• Людина
• Громада
• Довіра
• Духовність
• Лідерство-служіння
• Відповідальність
• Професіоналізм
• Громадянська ідентичність
Цей список цінностей визначає, по-перше, якими принципами керується Університет у своїй повсякденній роботі. По-друге, це ті переконання, які має розділяти кожен співробітник Університету, незалежно від посади. І по-третє, це ті якості, які Університет хоче бачити у своїх випускниках. Місія Київського університету імені Бориса Грінченка - сприяти кожному в цілісному розвитку і лідерському становленні, служити людині, громаді, суспільству. Згідно Місії , загальною метою існування Університету є цілісний розвиток та лідерське становлення усіх, хто вчиться або працює в ньому. А філософією, мети виступає – служіння людині, громаді та суспільству.Виходячи з цього, слід зазначити, що наша місія є унікальною, вона формулює чітке повідомлення навколишньому світу – що саме відрізняє Університет ім. Бориса Грінченка .
Як відомо, громадянськість є історично-змінною, суттєво змістовною проблемою народу, котрий творить власну самобутність і неповторність.
Словник пропонує таке тлумачення категорії громадянськості: „Громадянськість–це спрямованість на користь суспільства, підпорядкування особистих інтересів громадянським, служіння Батьківщині; виконання правил і обов`язків, встановлених законами держави” [49, с. 27].
Громадянськість розглядається як „...усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов’язків, стосовно до держави, суспільства, почуття відповідальності за їх стан”. Громадянськість є важливою рисою моральної поведінки людини [38с.75]. Громадянськість передбачає засвоєння й реалізацію людиною своїх прав і обов’язків відносно самої себе, своєї сім’ї, колективу, рідного краю, Вітчизни. Громадянин з педагогічної точки зору – це самобутня індивідуальність, особистість, що усвідомлює єдність духовно-етичного й правового обов’язку, відчуває себе частиною своєї Батьківщини [7 с. 69].
Г. Сковорода зазначав: „Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе… Все добре на своєму місці в своєму лиці, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду” [31 с. 25].
Ю. Завалевський, Ю. Прокопович, В. Сагарда розглядають громадянськість як одну з соціально-психологічних рис особистості, що проявляється в її свідомому, відповідальному ставленні до Батьківщини, народу, суспільного життя, сучасником і діячем якого вона є [19 с. 45].
Як цілісне соціально-психологічне утворення громадянськість проявляє себе через наступні громадянські якості особистості: громадянська свідомість, почуття громадянської гідності, почуття громадянського обов’язку, почуття громадянської відповідальності, громадянська мужність [34, с. 20].
За визначенням П. Вербицької: “громадянськість – усвідомлення своєї
приналежності до суспільства, прагнення служити йому” [10, с. 15 – 16]. Схожу точку зору щодо розуміння поняття „громадянськість” ми бачимо у С.Зябревої, яка розглядає громадянськість “як складну інтегративну особистісно-моральну якість, що характеризується усвідомленням прав і обов’язків громадян України, почуттям любові до Батьківщини, потребою у служінні їй, праці на її благо, свідомим виконанням законів держави. Вона виявляється у системі ставлень до: держави, Батьківщини, інших людей, себе” [20, с. 8].
Як інтегрований комплекс якостей особистості, що визначають її соціальну спрямованість, готовність до досягнення соціально значущої та індивідуально-необхідної мети у відповідності з наявними в суспільстві можливостями й дотримання при цьому існуючих морально-правових норм” розуміє громадянськість О. Кошолап [6, с.47]. Отже, громадянськість виступає як фундаментальн фундаментальна, інтегративна, високоморальна якість особистості, яка проявляється в обов’язку служити суспільству.
Громадянськість також окреслюється як: «привчання молоді служити громаді» (Г. Кершенштейнер); «формування почуттів національної свідомості людини, його любові до Батьківщини» (К. Д. Ушинський); «формування людських якостей» (П. П. Блонський) і ін.[89, с. 57].
Проблема громадянського виховання студентської молоді розглядається науковцями як цілісний педагогічний процес, який спрямований на формування особистості. Дану проблему можливо вирішити тільки в процесі, співробітництва педагогів, студентів, молодіжних організацій [4, с. 151 – 155].
Процес формування громадянськості проходить під впливом різноманітних засобів.
Ядром процесу формування громадянських цінностей є громадянська освіта. Зміст громадянської освіти, як головний засіб цілеспрямованого навчання, має ґрунтуватися на основних ідеях демократичного суспільства. Це система інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких у громадянській освіті надається більшого значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь [20, с.4].
Громадянська освіта має дати студентам відповідні політичні, правові, економічні, соціально-психологічні та культурологічні знання, прищепити практичні навички взаємодії особи з державою та суспільством, виховати громадянську свідомість. Громадянська освіта має виходити з принципів безперервності та наступності, системності, міждисциплінарності, зв’язку з практичним життям, ідеологічної нейтральності та інтеркультурності [20].
У процесі формування змісту громадянської освіти необхідно дотримуватись: особистісно орієнтованого підходу; діяльнісного підходу; конкретно-історичного підходу. Зміст громадянської освіти має спрямовуватися на досягнення цілей як навчання, так і виховання, а успішність її повинна оцінюватися не так за обсягом отриманих знань та умінь, як за результативністю їх трансформування у світоглядні пріоритети та ціннісні настанови, формування громадянської культури особистості. Зміст громадянської освіти охоплює: культурологічні знання; філософські та аксіологічні знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності; політичні знання; правові знання; економічні знання; соціально-психологічні знання [2]. Зміст освіти має бути спрямованим на здобуття молоддю досвіду громадянських вчинків і переживань, основних громадянських умінь, зокрема:
-реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах демократії;
-відстоювати свої права, беручи участь у діяльності об'єднань громадян та громадських акціях;
-захищати свої права за допомогою державних органів та органів місцевого самоврядування;
-відстоювати свої права за допомогою апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій;
-орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків;
-використовувати типові прийоми та методи розв'язання проблемних ситуацій;
-диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору;
-критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;
-розвивати свої комунікативні уміння та навички.
Зміст громадської освіти має бути зорієнтованим не лише на розвиток уявлень молоді про громадянськість та шляхи її реалізації на основі системи понять з різних галузей наукових знань, а й на формування емоційно-ціннісного компоненту громадянської культури особистості, що включає, насамперед:
-усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості;
-усвідомлення себе як громадянина і патріота України;
-почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу;
-лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність;
-активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях;
-усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі;
-критичне сприйняття соціально-політичної інформації;
-усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору;
-готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;
-усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві [34.c. 5].
"Виховання громадянина має бути спрямованим, передусім, на розвиток патріотизму - любові до свого народу, до України..." [11.c.1]. На це досить критично зреагував професор Омелян Вишневський. Зокрема, він зазначив: "Цінності національні, патріотичні не залежать від соціального устрою в державі. Він може бути тоталітарним чи демократичним, подобатись людині чи ні, але Батьківщина для неї завжди буде Батьківщиною. Вершиною в ієрархії національних цінностей є національна ідея, яку визнають всі громадяни, що свідомо обрали своє громадянство"[12.]
Сучасні цінностіце проблема загальної значущості. Процес державотворення в Україні висуває на перший план такі спільні для всіх ідеологічні цінності, як патріотизм і громадянськість та їх відображення у свідомості, світогляді, поведінці. Треба відзначити, що цінності розглядаються передусім як категорія моралі в найширшому її розумінні. Тому у науковій літературі поряд з категорією "цінності" ми зустрічаємо також "вартості", "чесноти", які в межах нашого дослідження приймаємо як тотожні.
Л.В. Корінна в своїй статті «Формування громадянських цінностей» звернула увагу, що визначення поняття "громадянськість" знаходимо в Концепції громадянської освіти в Україні. Громадянськість - духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язане більш чи менш лояльне ставлення людини до встановлення у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття власної гідності, знання й поваги до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння дотримуватися власних прав та обов'язків. Громадянська освіта має дати молоді відповідні політичні, правові, економічні, соціально-психологічні та культурологічні знання, прищепити практичні навички взаємодії особи з державою та суспільством, виховати громадянську свідомість. Громадянська освіта має виходити з принципів безперервності та наступності, системності, міждисциплінарності, зв'язку з практичним життям, відкритості і співпраці вузів з іншими суб'єктами студентської соціалізації, ідеологічної нейтральності та інтеркультурності.
Громадянська освіта базується на тих же загальнопедагогічних і дидактичних принципах, що й освіта в цілому. Проте, основними для неї на даному етапі є: гуманізм, демократичність; зв'язок з практичною діяльністю; зорієнтованість на позитивні соціальні дії; наступність і безперервність; міждисциплінарність; культуровідповідність; полікультурність; плюралізм.
При формуванні змісту громадянської освіти необхідно дотримуватись таких підходів: особистісно-зорієнтованого, діяльнісного, конкретно-історичного. Відповідно до завдань і функцій громадянської освіти та особливостей її реалізації в Україні, вона повинна спиратися та такі важливі принципи: гуманізм, тобто зорієнтованість на людину, її потреби, інтереси та загаль-нолюдські цінності; міждисциплінарність, тобто поєднання та синтез знань різних дисциплін - філософії, соцології, права, економіки, політології, історії, країнознавства, етики, літератури та ін.; безперервність, тобто створення системи громадянської освіти, яка б охоплювала шкільну та університетську молодь, а також широкі верстви населення; плюралізм, тобто усвідомлення та визнання політичної, ідеологічної, світоглядної та культурної різноманітності світу, українського суспільства, виховання толерантності та поваги до інших поглядів.
В сучасних умовах позааудиторна діяльність виконує роль єднальної ланки між теорією та практикою, між навчальним і виховним процесом у вищій школі, між вищими навчальними і загальноосвітніми закладами. Місце цієї діяльності визначено такими державними документами: Законами України: „Про освіту”, „Про вищу освіту”. Статутом вищого навчального закладу; Положеннями “Про: студентське наукове самоврядування,”Про куратора академічної групи” та ін.. Позааудиторна діяльність на¬дає студентам великі можливості для самореалізації, формування індивідуального стилю поведінки та практичних дій.
Про роль та важливість позааудиторної роботи у професійному становленні студентів свідчать дослідження Т. Бичкової, Н. Коваленко, О. Кучерявої, М. Мельника, Л. Осіпової, З. Слєпкань, К. Словак, С. Ракова, Н. Рашевської, В.Тернопільської та ін.
Зокрема М. Байнова вказує на те, що види позааудиторної діяльності можна умовно поділити на два напрями: а) залучення студентів до наукової роботи. б) загальнокультурні заходи, які мають відношення до вивчення того чи іншого предмету чи спеціальності. Ці заходи можуть бути організовані як офіційно адміністрацією вищого навчального закладу, так і за ініціативою учасників у межах діяльності гуртків, студентських організацій та. ін. [1, с. 5].
Серед науковців немає єдиної думки щодо визначення поняття «позааудиторна робота», у більшості випадків вони оперують поняттями «позакласна виховна робота» та «позаурочна навчальна робота». Словник педагогічних термінів тлума¬чить їх так: «Позакласна виховна робота – заходи виховного характеру, які здійснюються в загальноосвітніх навчально-виховних закладах під керівництвом учителів-вихователів. По-заурочна навчальна робота – різні види самостійної навчальної роботи учнів у рамках сис¬теми навчання і виховання (домашня навчальна робота, екскурсії, гурткова робота та ін.)»[32, с.477]
В. Коваль ототожнює навчальну роботу з аудиторною, оскільки саме в аудиторії студент навчається, а частину часу, відведену життєдіяльності поза межами аудиторії, називає позааудиторною діяльністю [57,е.р.].
Особливу увагу в межах вивчення нашого питання привертають роботи І. Бабочкіна, В. Єфимової, Н. Козлової, В. Лисовського, Г. Медяник, Л. Устинової, у яких доведено, що по¬зааудиторна робота є сприятливою сферою розвитку особистості, оскільки забезпечує активізацію суб’єктної позиції молодої людини, стимулює взаємодію і спілкування з одно¬літками й педагогами, дає досвід застосування знань, отриманих у навчальній діяльності, стимулює вироблення та корекцію умінь з організації діяльності.
О. Медведєва у своїх дослідженнях наголошує на тому, що позааудиторну роботу у вищому закладі слід спрямовувати на формування у сту¬дентів досвіду творчої діяльності як пріоритетної й розглядає позааудиторну роботу як сукупність і взаємодію різноманітних форм, методів засобів виховного впливу на студен¬тів з метою становлення їхнього світогляду, формування рис характеру, творчих умінь, на¬вичок, активної життєвої позиції [23, с.15]. Позааудиторна робота студентів є процесом, у якому домінує елемент самореалізації. Вона дає змогу студентам гармонізувати внутрішні та зовнішні фактори формування професійної культури, створює додаткові умови для реалізації внутрішнього потенціалу, задоволення тих потреб, які в процесі аудиторної роботи не задовольняються. Позааудиторна робота має бути орієнтована на особистість студента.
Зростання ролі позааудиторної та самостійної роботи є однією з провідних ланок перебудови навчання — виховного процесу у вищій школі.
Самостійна позааудиторна робота-це не лише засіб зростання інтелектуального потенціалу, професійної культури,студентської молоді, а й платформа формування у неї відповідальності, оволодіння засобами самоактуалізації, самовиховання, самоосвіти. Розвитку творчості студентів сприяють різні форми та види позааудиторної навчально-виховної роботи (організація дискусійних студентських клубів, клубів за інтересами, індивідуальні консультації та ін.).
Дуже важливо, щоб у ВНЗ на кожній кафедрі функціонували гуртки, проводилися додаткові диспути, семінари, консультації. Добре, коли ці процеси мають усталений, організований характер, а студентське самоврядування значною мірою намагається вирішувати організаційно важливі питання.
На нашу думку, до основних форм позааудиторної роботи студентів належать виконання домашніх завдань, науково-дослідна робота, безпосередня участь у конференціях, змагання
Вступ…………………………………………………………..... 3
Розділ І. Теоретичні основи формування громадянських цінностей студентів в процесі позааудиторної роботи …………………………..……..6
1.1.Теоретичний аналіз базових понять …………………………………….....6
1.2. Проблема виховання громадських цінностей в історії педагогіки……..29
Висновки до розділу І ……………………………………………….................35
Розділ ІІ. Моделювання формування громадянських цінностей студентів вищих навчальних закладів в процесі позааудиторної роботи…………. 37
2.1.Змістова структура, критерії, показники, рівні сформованості громадянських цінностей студентів………………………………………….. 37
2.2.Діагностика рівнів сформованості громадянських цінностей студентів..44
2.3 Форми , методи, засоби формування громадянських цінностей студентів у позааудиторній роботі………………………………………………………….57
Висновки до розділу ІІ…………………………………………………............67
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….69
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....74
Розділ І. Теоретичні основи формування громадянських цінностей студентів в процесі позааудиторної роботи
1.1.Теоретичний аналіз базових понять дослідження.
Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської й громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, активна волонтерська діяльність, які накладаються на технологічну й комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні та реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу, прояву патріотичних почуттів, нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу. Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи виховання патріотизму, громадянських цінностей як базових якостей особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом, та міцним підґрунтям виховання дітей і молоді.
В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України. На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої й позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму, громадянськості дітей та молоді. У попередні часи неоднозначно ставились до терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.
Разом з тим, слід зазначити, що протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій у галузі освіти, зокрема: Концепція національної системи виховання (1996); Концепція національно-патріотичного виховання (2009); Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012); Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.; Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді (2015).
Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти. [52, с. 63].
На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що будує своє життя на основі національних та європейських цінностей: повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України); участь у громадсько-політичному житті країни; повага до прав людини; верховенство права; толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; рівність всіх перед законом; готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.
Розглядаючи питання молоді у сучасному суспільстві українського студентства, особливої уваги набувають проблеми ціннісних орієнтацій молодих людей. Студент сьогодення в вищому навчальному закладі набуває не тільки вищу освіту, він ще й виховується як особистість, пізнає загальні ціннісні орієнтації.
Цінністні орієнтації належать до найважливіших компонентів структури особистості, вони визначають відносно стійке, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, мета або засоби для задоволення потреб життєдіяльності людини.
В ціннісних орієнтаціях немов би акумулюється весь життєвий досвід, накопичений в індивідуальному розвитку людини, що визначає її взаємостосунки з іншими людьми, в тому числі і по відношенню до самої себе. Система ціннісного світогляду молоді формується під впливом глобальної зміни ієрархії загальнолюдських ціннісних орієнтацій. Від пріоритетів у ціннісному світогляді молодої людини залежить майбутнє України.
Завдяки цінностям особистість відчуває себе цілісно в оточуючому світі. Світ цінностей – це, насамперед, світ культури, сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, оцінок тощо. У житті цінності виступають у ролі інструментів соціального регулювання, тією проміжною ланкою, яка пов’язує інтереси, потреби, світогляд людини з її конкретними ідеями, поведінкою.
Для кращого розуміння базової категорії громадянські цінності студентів вищого навчального закладу розглянемо поняття «цінність», «громадянські цінності», позааудиторна робота».
Категорія «цінність» – одна з найскладніших у філософії, соціології, психології й педагогіці. У літературі налічується більше ста дефініцій поняття «цінність», в яких пропонуються до розгляду різноманітні підходи та сторони означеної проблеми.
Зокрема, словник української мова подає цінність як : «те, що має певну матеріальну або духовну вартість»[49.c.237]. Енциклопедичне визначення поняття «цінність» – «…позитивна чи негативна значимість об'єктів навколишнього світу для людини, класу, групи, суспільства в цілому, визначається безпосередньо не їхніми властивостями, а їх залученням в сферу людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин; критерії і способи оцінки цієї значимості, виражені в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках, цілях» [48.с.1481].
У філософії проблема цінностей розглядається в нерозривному зв'язку із визначенням сутності людини, її творчої природи, здатності бачити світ і саму себе у відповідності з мірою своїх цінностей. Людина формує свої цінності, постійно руйнує протиріччя між сформованим світом цінностей і антицінностей, використовує цінності як інструмент підтримки свого життєвого світу.
Уперше в історії філософії до проблеми цінностей звернувся Арістотель. Аристотель підкреслював, що цінності людьми сприймаються по –різному. Наприклад, в оцінці щастя проявляється єдність мінливого й усталеного, особливого й всезагального. У середні віки цінності пов’язувалися з божественною сутністю, набувають релігійного характеру...За часів доби Відродження людина була найвищою цінністю. Всі останні цінності є такими лише оскільки забезпечують розвиток людства. Серед творців соціально-педагогічних ідей слід відзначити Демокрита, Сократа, Платона, Сенеку, Квінтіліана. Філософи епохи Просвітництва вважали, що лише на основі ціннісних орієнтацій справедливого суспільства можна формувати духовні потреби людини, і на їх основі індивідуальні ціннісні судження.
Представники німецької філософії І. Кант, Й. Готліб Фіхте, Ф. Шеллінг, Ф. Гегель, Л. Фейєрбах та інші, були певні, що моральні, духовні цінності притаманні внутрішньому світу людини та його душі. Тобто, будь-які погляди, щодо цінностей та їх головного аспекту різнились, але людина була центром цінності людства, а все що було навколо людини визначалось тією чи іншою епохою або поглядами філософів. [2,с.20] Німецький філософ Рудольф-Герман Лотце, надав поняттю "цінність" категоріального сенсу. Цінністю є все, що для людини значуще, має особистісний або суспільний смисл. Послідовники вченого розвинули, збагатили концепцію цінностей, доповнили базові категорії аксіології- "благо" і "цінність" - поняттями "оцінка", "вибір", "ціна", "успіх", "бажане", "належне", "краще","гірше"тощо[58.]. Пауль-Фердінанд Лінке вважав, що цінність є предметом інтерпретації (витлумачення). Пояснюючи цінність як інтерпретацію, він доводить, що саме засобами інтерпретації людина надає перевагу певній речі або способу дії. Проблема інтерпретації цінностей, вибору "найкращих" з них, перетворення ціннісних уявлень на власні переконання є складною і внутрішньо суперечливою інтелектуально-вольовою процедурою. Адже, як зазначають аксіологи, цінності не піддаються логіці раціонального пізнання і виявляються переважно в особистісних почуттях добра і зла, симпатії і презирства, любові і ненависті, дружелюбності або ворожнечі. Створюючи світ цінностей (аксіобуття), людина мимоволі потрапляє у залежність від нього. Аксіологія наголошує, що такі цінності, як істина, добро і краса, до яких людина прагне заради них самих, виявляються в цінностях-благах культури (наука, право, мистецтво, релігія), що "нормують", "оформлюють" ціннісний зміст і повертаються до самої людини як суб'єкта ціннісних узагальнень в якості вимог належної потреби [59].
З позиції соціології цінність визначається як «властивість суспільного предмета задовольняти певним потребам соціального суб'єкта (людини, групи людей, суспільства); поняття, за допомогою якого характеризують соціально‐історичне значення для суспільства і особистісний сенс для людини певних явищ дійсності» [45. с. 609].
Слід зазначити, що поняття ціннісних орієнтацій особистості було введено в науковий лексикон в 20-ті роки XX ст. соціологами У. Томасом і Ф. Знанецьким, які розглядали ціннісні орієнтації як соціальну установку особистості, регулюючу її поведінка. В якості такої ціннісна орієнтація і стала предметом досліджень. З'явилося безліч різних тлумачень. Ціннісні орієнтації - це найважливіші елементи структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань і відокремлюють значуще, істотне для даного індивіда від незначного, несуттєвого.
У психології цінність це будь-який об'єкт (у тому числі і ідеальний), що має життєво важливе значення для суб'єкта (індивіда, групи, прошарку, етносу) [46, с.824].
Американський психолог Мілтон Рокич розробив концепцію ціннісних орієнтацій особистості, які впливають на суспільні процеси. Цінності –це важливі цілі, яких прагне досягти людина, та її бачення способів їх досягнення. Цінності тісно пов’язані з потребами людини, але існують на більш реалістичному рівні.
«Цінність-це стійке переконання, що певний стиль поведінки або кінцевий стан існування індивіда переважає в особистому або соціальному відношенні протилежний або зворотній стиль поведінки або кінцеве існування. Система цінностей є укоріненна впорядкована система сукупність переконань, що стосується переважних стилів поведінки або кінцевих станів існування відповідно до континууму відносної важливості (М. Рокич). Вчений виділяє цінності двох типів: термінальні та інструментальні. Термінальні чи кінцеві цінності-це наші переконання про цілі й кінцеві стани, до яких прагне особистість:щастя, мудрість, свобода. Інструментальні чи опосередковані цінності відносяться до уявлень про бажанні методи поведінки з метою досягнення термінальних цінностей (чесність, відповідальність, ввічливість).
У людини цінності формуються під впливом культурного середовища суспільства, в якому вона народилась та проживала тривалий час.Тому цінності більшості людей одного суспільства є приблизно однаковими.
Разом з тим відносна важливість кожної цінності буде для різних особистостей неоднаковою, тому ці відмінності можна використовувати при сегментації ринку. Крім того, важливість різних цінностей може з часом змінюватися. Мілтон Рокич вважає, що загальна кількість цінностей кожної людини є відносно невеликою, і наводить вісімнадцять термінальних та інструментальних цінностей. [43.c.32]
Ціннісні орієнтації особистості Таблиця1.1.
Термінальні цінності Інструментальні цінності
Комфортне життя Честолюбство
Захопливе життя Широта поглядів
Успіх Талант
Життя в мирі Бадьорість
Життя в красі Чистота
Рівноправ'я Сміливість
Безпека сім'ї Прощення
Свобода Допомога
Щастя Чесність
Внутрішня гармонія Уява
Зріла любов Незалежність
Національна безпека Інтелект
Насолода Логіка
Порятунок Любов
Самоповага Слухняність
Соціальне визнання Ввічливість
Справжня дружба Відповідальність
Мудрість Самоконтроль
Лінн Кале продовжила експериментальні дослідження М. Рокича і в результаті агрегувала його термінальні цінності у 8 позицій:
1) повага до себе;
2) безпека;
3) теплі взаємовідносини;
4) почуття досягнутого;
5) задоволеність собою;
6) повага з боку інших;
7) почуття приналежності ;
8) радість (задоволення, приємне збудження)[43.ст.47]. Аналізуючи громадянські цінності як педагогічну категорію ми виходили із загального положення, що громадянські цінності – складова частина цінностей вищої освіти, які, в свою чергу, є частиною аксіологічних цінностей суспільства в цілому. Тому у науковій літературі поряд з категорією "цінності" ми зустрічаємо також «вартості», «че¬сноти», які в межах нашого дослідження приймаємо як тотожні. Громадянська цінність нами розглядається як інтегративна якість особистості, що дозволяє людині відчувати себе юридично, соціально, морально і політично дієздатним. До основних елементів громадянських цінностей ми відносимо моральну, правову і політичну культуру, що проявляється у відчутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в повазі та довірі до інших громадян та державної влади, в здатності виконувати свої обов'язки, грамотно поєднувати патріотичні і національні почуття. Відтак, основною метою вищої освіти визначено:формування громадянських цінностей студентів реалізуються через:
1) моральні ідеали суспільства, долучення до справ країни і держави, прагнення до миру, потреби трудитися для себе і на благо суспільства;
2) свідомість людини з відповідальністю виконуючого свій громадянський обов'язок;
3) розуміння, що від їх дій залежить не тільки власне життя, але і доля близьких людей, народу і держави;
4) соціальну поведінку, що є істотною умовою розвитку демократичного суспільства.
Для кожного з нас життєві цінності є основоположним орієнтиром у різних видах діяльності. Вони сприяють особистісному зростанню, створенню комфортного життя, формуванню творчого мислення та ін. Всі ці блага досягаються людиною завдяки збудованій нею ієрархії цінностей, яка визначає, які пріоритети стоять на першому плані. Вони є мірилом людського щастя. Одні ставлять на перше місце сім’ю, інші не мислять свого благополуччя без кар’єрного зростання, треті віддають перевагу особистим інтересам, захопленням. Деякі представники людства, відмовляючись від матеріальних благ, бачать своє щастя лише у духовному самовдосконаленні. Загалом, життєві цінності – це цілі та пріоритети, які, керуючи життям людини, визначають його сутність. Вибір основоположних орієнтирів здійснюється людьми в залежності рівня розвитку їх свідомості. Однак цінності, духовні чи матеріальні, не повинні бути крайністю, так як це неминуче призведе до надмірної заматеріалізованності або, навпаки, ілюзорності. Тому дуже важливо домогтися рівноваги в системі життєвих пріоритетів.[10.ст.12].
Існують загальнолюдські життєві цінності, які однаково важливі для всіх людей. Кожна епоха встановлює для індивіда свою систему пріоритетів. У сучасному суспільстві до цінностей відноситься здоров’я, сім’я, робота і освіта. Реалізація значущих для людини пріоритетів дуже важлива для його визнання і самоствердження. Починаючи формуватися в сім’ї, життєві цінності в подальшому визначають спосіб життя людей і їх світогляд. Проаналізувавши їх, можна визначити убогість або багатство внутрішнього світу людини, різноманітність його інтересів і індивідуальність. У формуванні ціннісних установок особистості значну роль відіграє його близьке оточення (друзі, родина), релігійні погляди, а також національні та соціальні традиції.
Цінності та норми поведінки створюють ціннісно-нормативну сферу регулювання поведінки. Цінності, які визнані всім суспільством, стають суспільними ідеалами.[20]
Виходячи з цього, основними громадянськими цінностями є: свобода; прагнення до соціальної гармонії; відстоювання соціальної і міжетнічної справед¬ливості; культура соціальних і політичних стосунків; пошана до Закону; рівність можливостей; пріоритет ідеї громадянськості над ідеєю держави; рівність громадян перед Законом; самовідповідальність людини; права людини - на життя, власну гідність, без¬пеку, приватну власність, рівність можливостей тощо; суверенітет особи; право на свободу думки, совісті, вибору кон¬фесії, участі у політичному житті, проведенні зборів, самовираження тощо; готовність до захисту індивідуальних прав і свобод; обов'язки, що випливають з прав і свобод інших людей; пошана до національно-культурних вартостей інших народів; повага до демократичних виборів і демокра¬тично обраної влади.
Виховання духовних цінностей у студентської молоді спрямоване на вирішення одніє з найактуальніших проблем сучасності- виховання живої чистої душі дитини через наставництво, духовну взаємодію батьків, дітей, викладачів, через організаційний культурний і полікультурний простір.[51,c.13]
Навчання у вищій школі повинно мати не лише освітню орієнтацію, а й обов’язкову виховну спрямованість.Освітній процес покликаний виховувати в студентів високу культуру, гуманістичний і демократичний світогляд, високі моральні якості, виховувати їх громадянами-патріотами, інтелігентами, творчими й цілеспрямованими спеціалістами.[19, с.253]
Якщо навчання відповідає на питання , як робити, то виховання відповідає як жити. Саме тому процес виховання виокремлюється, як ціннісне ядро. Виховання, насамперед, «вбирання в себе» кожною особистістю культури рідного народу, що допомагає передачі, освоєнню і творчому використанню нині сущими поколіннями досвіду попередніх поколінь, забезпечує продовження у віках культурно-історичних традицій батьків, творить з вихованця людину цієї епохи, вводить його у сферу загальнолюдських цінностей.
Як зазначає видатний мислитель XІX століття Й. Гійо, виховання –це мистецтво, яке добуває з глибини душі людини і пробуджує до життя все, що в ній дрімає; яке розвиває одночасно всі сили і допомагає їй прямувати до мети, словом освічує людину.[1.]
В. Сухомлинський підкреслював, що «…виховання в широкому розумінні цього слова-це багатогранний процес духовного збагачення й оновлення й тих , кого виховують , й тих хто виховує». Він розумів виховання як самостійну бажану соціальну дію. Виховання в сучасному навчальному закладі має поєднувати виховання потреб нації, держави, людської цивілізації і особистості [35 с. 213-217;]
Цінності, які сповідує вищий навчальний заклад інтеріоризуються студентом, оскільки він отримує не тільки знання, уміння з обраної ним професії, але й формує власний світогляд, систему цінностей та особисту місію. Від того, якими цінностями живе університет, залежить, яким буде наш майбутній випускник, і, у далекій перспективі – яким буде майбутнє країни. Адже державу творять люди, і зовсім скоро її доля залежатиме від сьогоднішніх студентів. Тому дуже важливо, щоб випускник отримував не тільки кваліфікацію, але й усвідомлював своє покликання, визначав для себе моральні орієнтири та принципи взаємодії з людьми, якими він спілкуватиметься у своїй кар’єрі.
Основними цінностями Київського університету імені Бориса Грінченка визначено:
• Людина
• Громада
• Довіра
• Духовність
• Лідерство-служіння
• Відповідальність
• Професіоналізм
• Громадянська ідентичність
Цей список цінностей визначає, по-перше, якими принципами керується Університет у своїй повсякденній роботі. По-друге, це ті переконання, які має розділяти кожен співробітник Університету, незалежно від посади. І по-третє, це ті якості, які Університет хоче бачити у своїх випускниках. Місія Київського університету імені Бориса Грінченка - сприяти кожному в цілісному розвитку і лідерському становленні, служити людині, громаді, суспільству. Згідно Місії , загальною метою існування Університету є цілісний розвиток та лідерське становлення усіх, хто вчиться або працює в ньому. А філософією, мети виступає – служіння людині, громаді та суспільству.Виходячи з цього, слід зазначити, що наша місія є унікальною, вона формулює чітке повідомлення навколишньому світу – що саме відрізняє Університет ім. Бориса Грінченка .
Як відомо, громадянськість є історично-змінною, суттєво змістовною проблемою народу, котрий творить власну самобутність і неповторність.
Словник пропонує таке тлумачення категорії громадянськості: „Громадянськість–це спрямованість на користь суспільства, підпорядкування особистих інтересів громадянським, служіння Батьківщині; виконання правил і обов`язків, встановлених законами держави” [49, с. 27].
Громадянськість розглядається як „...усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов’язків, стосовно до держави, суспільства, почуття відповідальності за їх стан”. Громадянськість є важливою рисою моральної поведінки людини [38с.75]. Громадянськість передбачає засвоєння й реалізацію людиною своїх прав і обов’язків відносно самої себе, своєї сім’ї, колективу, рідного краю, Вітчизни. Громадянин з педагогічної точки зору – це самобутня індивідуальність, особистість, що усвідомлює єдність духовно-етичного й правового обов’язку, відчуває себе частиною своєї Батьківщини [7 с. 69].
Г. Сковорода зазначав: „Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе… Все добре на своєму місці в своєму лиці, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду” [31 с. 25].
Ю. Завалевський, Ю. Прокопович, В. Сагарда розглядають громадянськість як одну з соціально-психологічних рис особистості, що проявляється в її свідомому, відповідальному ставленні до Батьківщини, народу, суспільного життя, сучасником і діячем якого вона є [19 с. 45].
Як цілісне соціально-психологічне утворення громадянськість проявляє себе через наступні громадянські якості особистості: громадянська свідомість, почуття громадянської гідності, почуття громадянського обов’язку, почуття громадянської відповідальності, громадянська мужність [34, с. 20].
За визначенням П. Вербицької: “громадянськість – усвідомлення своєї
приналежності до суспільства, прагнення служити йому” [10, с. 15 – 16]. Схожу точку зору щодо розуміння поняття „громадянськість” ми бачимо у С.Зябревої, яка розглядає громадянськість “як складну інтегративну особистісно-моральну якість, що характеризується усвідомленням прав і обов’язків громадян України, почуттям любові до Батьківщини, потребою у служінні їй, праці на її благо, свідомим виконанням законів держави. Вона виявляється у системі ставлень до: держави, Батьківщини, інших людей, себе” [20, с. 8].
Як інтегрований комплекс якостей особистості, що визначають її соціальну спрямованість, готовність до досягнення соціально значущої та індивідуально-необхідної мети у відповідності з наявними в суспільстві можливостями й дотримання при цьому існуючих морально-правових норм” розуміє громадянськість О. Кошолап [6, с.47]. Отже, громадянськість виступає як фундаментальн фундаментальна, інтегративна, високоморальна якість особистості, яка проявляється в обов’язку служити суспільству.
Громадянськість також окреслюється як: «привчання молоді служити громаді» (Г. Кершенштейнер); «формування почуттів національної свідомості людини, його любові до Батьківщини» (К. Д. Ушинський); «формування людських якостей» (П. П. Блонський) і ін.[89, с. 57].
Проблема громадянського виховання студентської молоді розглядається науковцями як цілісний педагогічний процес, який спрямований на формування особистості. Дану проблему можливо вирішити тільки в процесі, співробітництва педагогів, студентів, молодіжних організацій [4, с. 151 – 155].
Процес формування громадянськості проходить під впливом різноманітних засобів.
Ядром процесу формування громадянських цінностей є громадянська освіта. Зміст громадянської освіти, як головний засіб цілеспрямованого навчання, має ґрунтуватися на основних ідеях демократичного суспільства. Це система інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких у громадянській освіті надається більшого значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь [20, с.4].
Громадянська освіта має дати студентам відповідні політичні, правові, економічні, соціально-психологічні та культурологічні знання, прищепити практичні навички взаємодії особи з державою та суспільством, виховати громадянську свідомість. Громадянська освіта має виходити з принципів безперервності та наступності, системності, міждисциплінарності, зв’язку з практичним життям, ідеологічної нейтральності та інтеркультурності [20].
У процесі формування змісту громадянської освіти необхідно дотримуватись: особистісно орієнтованого підходу; діяльнісного підходу; конкретно-історичного підходу. Зміст громадянської освіти має спрямовуватися на досягнення цілей як навчання, так і виховання, а успішність її повинна оцінюватися не так за обсягом отриманих знань та умінь, як за результативністю їх трансформування у світоглядні пріоритети та ціннісні настанови, формування громадянської культури особистості. Зміст громадянської освіти охоплює: культурологічні знання; філософські та аксіологічні знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності; політичні знання; правові знання; економічні знання; соціально-психологічні знання [2]. Зміст освіти має бути спрямованим на здобуття молоддю досвіду громадянських вчинків і переживань, основних громадянських умінь, зокрема:
-реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах демократії;
-відстоювати свої права, беручи участь у діяльності об'єднань громадян та громадських акціях;
-захищати свої права за допомогою державних органів та органів місцевого самоврядування;
-відстоювати свої права за допомогою апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій;
-орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків;
-використовувати типові прийоми та методи розв'язання проблемних ситуацій;
-диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору;
-критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;
-розвивати свої комунікативні уміння та навички.
Зміст громадської освіти має бути зорієнтованим не лише на розвиток уявлень молоді про громадянськість та шляхи її реалізації на основі системи понять з різних галузей наукових знань, а й на формування емоційно-ціннісного компоненту громадянської культури особистості, що включає, насамперед:
-усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості;
-усвідомлення себе як громадянина і патріота України;
-почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу;
-лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність;
-активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях;
-усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі;
-критичне сприйняття соціально-політичної інформації;
-усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору;
-готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;
-усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві [34.c. 5].
"Виховання громадянина має бути спрямованим, передусім, на розвиток патріотизму - любові до свого народу, до України..." [11.c.1]. На це досить критично зреагував професор Омелян Вишневський. Зокрема, він зазначив: "Цінності національні, патріотичні не залежать від соціального устрою в державі. Він може бути тоталітарним чи демократичним, подобатись людині чи ні, але Батьківщина для неї завжди буде Батьківщиною. Вершиною в ієрархії національних цінностей є національна ідея, яку визнають всі громадяни, що свідомо обрали своє громадянство"[12.]
Сучасні цінностіце проблема загальної значущості. Процес державотворення в Україні висуває на перший план такі спільні для всіх ідеологічні цінності, як патріотизм і громадянськість та їх відображення у свідомості, світогляді, поведінці. Треба відзначити, що цінності розглядаються передусім як категорія моралі в найширшому її розумінні. Тому у науковій літературі поряд з категорією "цінності" ми зустрічаємо також "вартості", "чесноти", які в межах нашого дослідження приймаємо як тотожні.
Л.В. Корінна в своїй статті «Формування громадянських цінностей» звернула увагу, що визначення поняття "громадянськість" знаходимо в Концепції громадянської освіти в Україні. Громадянськість - духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язане більш чи менш лояльне ставлення людини до встановлення у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття власної гідності, знання й поваги до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння дотримуватися власних прав та обов'язків. Громадянська освіта має дати молоді відповідні політичні, правові, економічні, соціально-психологічні та культурологічні знання, прищепити практичні навички взаємодії особи з державою та суспільством, виховати громадянську свідомість. Громадянська освіта має виходити з принципів безперервності та наступності, системності, міждисциплінарності, зв'язку з практичним життям, відкритості і співпраці вузів з іншими суб'єктами студентської соціалізації, ідеологічної нейтральності та інтеркультурності.
Громадянська освіта базується на тих же загальнопедагогічних і дидактичних принципах, що й освіта в цілому. Проте, основними для неї на даному етапі є: гуманізм, демократичність; зв'язок з практичною діяльністю; зорієнтованість на позитивні соціальні дії; наступність і безперервність; міждисциплінарність; культуровідповідність; полікультурність; плюралізм.
При формуванні змісту громадянської освіти необхідно дотримуватись таких підходів: особистісно-зорієнтованого, діяльнісного, конкретно-історичного. Відповідно до завдань і функцій громадянської освіти та особливостей її реалізації в Україні, вона повинна спиратися та такі важливі принципи: гуманізм, тобто зорієнтованість на людину, її потреби, інтереси та загаль-нолюдські цінності; міждисциплінарність, тобто поєднання та синтез знань різних дисциплін - філософії, соцології, права, економіки, політології, історії, країнознавства, етики, літератури та ін.; безперервність, тобто створення системи громадянської освіти, яка б охоплювала шкільну та університетську молодь, а також широкі верстви населення; плюралізм, тобто усвідомлення та визнання політичної, ідеологічної, світоглядної та культурної різноманітності світу, українського суспільства, виховання толерантності та поваги до інших поглядів.
В сучасних умовах позааудиторна діяльність виконує роль єднальної ланки між теорією та практикою, між навчальним і виховним процесом у вищій школі, між вищими навчальними і загальноосвітніми закладами. Місце цієї діяльності визначено такими державними документами: Законами України: „Про освіту”, „Про вищу освіту”. Статутом вищого навчального закладу; Положеннями “Про: студентське наукове самоврядування,”Про куратора академічної групи” та ін.. Позааудиторна діяльність на¬дає студентам великі можливості для самореалізації, формування індивідуального стилю поведінки та практичних дій.
Про роль та важливість позааудиторної роботи у професійному становленні студентів свідчать дослідження Т. Бичкової, Н. Коваленко, О. Кучерявої, М. Мельника, Л. Осіпової, З. Слєпкань, К. Словак, С. Ракова, Н. Рашевської, В.Тернопільської та ін.
Зокрема М. Байнова вказує на те, що види позааудиторної діяльності можна умовно поділити на два напрями: а) залучення студентів до наукової роботи. б) загальнокультурні заходи, які мають відношення до вивчення того чи іншого предмету чи спеціальності. Ці заходи можуть бути організовані як офіційно адміністрацією вищого навчального закладу, так і за ініціативою учасників у межах діяльності гуртків, студентських організацій та. ін. [1, с. 5].
Серед науковців немає єдиної думки щодо визначення поняття «позааудиторна робота», у більшості випадків вони оперують поняттями «позакласна виховна робота» та «позаурочна навчальна робота». Словник педагогічних термінів тлума¬чить їх так: «Позакласна виховна робота – заходи виховного характеру, які здійснюються в загальноосвітніх навчально-виховних закладах під керівництвом учителів-вихователів. По-заурочна навчальна робота – різні види самостійної навчальної роботи учнів у рамках сис¬теми навчання і виховання (домашня навчальна робота, екскурсії, гурткова робота та ін.)»[32, с.477]
В. Коваль ототожнює навчальну роботу з аудиторною, оскільки саме в аудиторії студент навчається, а частину часу, відведену життєдіяльності поза межами аудиторії, називає позааудиторною діяльністю [57,е.р.].
Особливу увагу в межах вивчення нашого питання привертають роботи І. Бабочкіна, В. Єфимової, Н. Козлової, В. Лисовського, Г. Медяник, Л. Устинової, у яких доведено, що по¬зааудиторна робота є сприятливою сферою розвитку особистості, оскільки забезпечує активізацію суб’єктної позиції молодої людини, стимулює взаємодію і спілкування з одно¬літками й педагогами, дає досвід застосування знань, отриманих у навчальній діяльності, стимулює вироблення та корекцію умінь з організації діяльності.
О. Медведєва у своїх дослідженнях наголошує на тому, що позааудиторну роботу у вищому закладі слід спрямовувати на формування у сту¬дентів досвіду творчої діяльності як пріоритетної й розглядає позааудиторну роботу як сукупність і взаємодію різноманітних форм, методів засобів виховного впливу на студен¬тів з метою становлення їхнього світогляду, формування рис характеру, творчих умінь, на¬вичок, активної життєвої позиції [23, с.15]. Позааудиторна робота студентів є процесом, у якому домінує елемент самореалізації. Вона дає змогу студентам гармонізувати внутрішні та зовнішні фактори формування професійної культури, створює додаткові умови для реалізації внутрішнього потенціалу, задоволення тих потреб, які в процесі аудиторної роботи не задовольняються. Позааудиторна робота має бути орієнтована на особистість студента.
Зростання ролі позааудиторної та самостійної роботи є однією з провідних ланок перебудови навчання — виховного процесу у вищій школі.
Самостійна позааудиторна робота-це не лише засіб зростання інтелектуального потенціалу, професійної культури,студентської молоді, а й платформа формування у неї відповідальності, оволодіння засобами самоактуалізації, самовиховання, самоосвіти. Розвитку творчості студентів сприяють різні форми та види позааудиторної навчально-виховної роботи (організація дискусійних студентських клубів, клубів за інтересами, індивідуальні консультації та ін.).
Дуже важливо, щоб у ВНЗ на кожній кафедрі функціонували гуртки, проводилися додаткові диспути, семінари, консультації. Добре, коли ці процеси мають усталений, організований характер, а студентське самоврядування значною мірою намагається вирішувати організаційно важливі питання.
На нашу думку, до основних форм позааудиторної роботи студентів належать виконання домашніх завдань, науково-дослідна робота, безпосередня участь у конференціях, змагання
Покликання
1. Абдулов Р.М. Организация внеаудиторной воспитательной работы со студентами (негосударственные высшие учебные заведения): учебно-методическое пособие / Р.М. Аб¬дулов. – Павлоград: ЗПИЭУ, 2003.-137 с.
2. Балл Г., Волинець А. Почнемо з педагогічних технологій /Г.Балл//Освіта.-К.: 1992. – 8серпня. – С.12.
3. Бех І. Д. Виховання особистості : у 2-х кн. / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – Кн.2 : Особистісно орієнтований підхід : науково-практичні засади. – 2003. – С. 312 – 320.
4. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання – нова освітня філософія : Педагогіка толерантності І. Д. Бех. – 2001. – №1. – С. 16–19.].
5. Блонский П. П. Избранные педагогические сочинения / П. П. Блонский. – М.: Педагогика, 1961. – С. 284–292.
6. Бодалев А. А. Психология личности / А. А. Бодалев. – М.: МГУ , 1998. – 187 с.
7. Бойченко М. Гідність, цілісність і успішність: академічні та громадянські чесноти / М. Бойченко // Філософська думка. – 2014. - № 5. – С. 110–122.
8. Боришевський М.Й. Розвиток громадянської спрямованості особистості : моногр. / М. Й. Боришевський. – К.: «Педагогічна думка», 2007. – С. 64с. 137.
9. Буряк В. Методологічні засади педагогічної освіти // Вища школо. – 2008. - № 1. – С. 35-46.
10. Вербицька П. В. Організаційно-педагогічні засади громадянської освіти старшокласників: дис. канд. пед. наук: 13.00.07 / Вербицька Поліна Василівна. – Луцьк, 2000. – 224 с.).
11. Вишневський О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? //Освіта України. - № 45. - 2000.
12. Вишневський О. Сучасне українське виховання (система цінностей). —Львів, — 199. — 15 с.
13. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – Вид. 2-е, переробл., допов. – К. : Академвидав, 2007. – 616 с. – С. 371–373. с. 377.
14. Воскресенской Н. М. Гражданское образование и социальное проектирование / под ред. Н. М. Воскресенской. – М.: Новый учебник, 2003. – 160 с.
15. Гомонюк О. М. Формування професійно-педагогічної культури майбутніх соціальних педагогів у вищих навчальних закладах : [монографія] / О. М. Гомонюк. – Вінниця : ТОВ «Фірма Планер», 2011. – с. 261.
16. Громадянин — Держава — Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. П. Рогозін і О. В.Сухомлинська. — Донецьк, 2001,-262 с.
17. Громовий В. Принципи громадянської освіти//Директор школи. – 2000. С. 25.
18. Журба К. О. Виховання дітей в юнацькому віці / К. О. Журба // Енциклопедіяосвіти /Академія педагогічних наук; гол. ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 89-90.
19. Завалевський Ю. І. Громадянська освіта і громадянське виховання взакладах освіти: наук.-метод. рекомендації. / Ю. І. Завалевський,Ю. А. Прокопович, В. В. Сагарда. – Чернівці : Букрек, 2004. – 47 с.
20. Зябрева С. Е. Виховання громадянськості студентів професійно-технічних коледжів у позанавчальній діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 „Теорія та методика виховання” / С. Е. Зябрева. – Луганськ, 2010. – 23 с.)
21. Казаева Е. А. Проблемы гражданского воспитания в вузовской системе/ Е. А. Казаева // Известия Уральского государственного университета.
Проблемы образования, науки и культуры. Выпуск 24. Образование и
педагогика. – 2008. – № 60. – С. 151 – 155.
22. Козырева Т.В. Педагогические условия организации социального творчества студен¬тов вуза во внеаудиторной деятельности: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / Т.В. Козырева. – Кострома: РГБ, 2006.
23. Медведєва О.Р. Формування творчих умінь студентів у позааудиторній вихов¬ній роботі: автореф. дис. ... канд. пед. наук / О.Р. Медведєва; Харківський держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди: 13.00.04. – Харків, 2008. – 19 с.
24. Немов Р. С. Практическая психология / Р. С. Немов. – М. : Владос, 1998. – 388 с.
25. Никандров Н. Д. Духовные ценности и воспитание человека / Н. Д. Никандров // Педагогика. – 1998. – № 4. – С. 3–8.
26. Новикова, Т. А. Проектные технологии на уроках и во внеурочной деятельности / Т. А. Новикова // Школьные технологии. – 2000. – № 2. – С. 43-52.
27. Омельченко Ж.О. Формування загальнолюдських цінностей як мети виховання в працях видатних мислителів// Педагогіка і психологія.-1996.-№3.-С.188-193.
28. Орбан-Лембрик Л. Е,. Соціальна психологія: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. — 448 с
29. Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина // Відродження. — 1998. — № 2. — С.2-4.
30. Полонський В. М. Словник з освіти та педагогіки.–М.:Высш. шк., 2004. -512 с.
31. Сковорода Г. С. Сад божественних пісень / Григорій Савич Сковорода. – К. , 1969. – С. 25.
32. Сластенин В. А. Педагогика : учеб. пос. / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов ; под ред. В. А. Сластенина. – М. : Издательский центр «Академия», 2002. – С. 556.
33. Сластьонін В.А. и др.. Педагогіка: Учеб. Пособие для студентов пед.. учеб. Заведений/В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, А.М. Мищенко, Е.Н. Шиянов.- 3-е узд. – М., 2000.- 512 с.
34. Сухомлинська О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. – К.: АПН, 2003. – 68с.
35. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5-ти т./Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Радянська школа. – Т.1: Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості, Духовний світ школяра, Методика виховання колективу, 1976. – 654 с.
36. Ткачов С.І. Ідеали і шляхи виховання громадянина в контексті європейської думки : історико-педагогічний аспект / С. І. Ткачов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : науковий журнал. - №12. – 2009. – С. 187–189.
37. Ткачов С.І. Шляхи впровадження громадянської освіти в сучасному українському суспільстві / С. І. Ткачов // Питання професійної підготовки фахівців у сучасних педагогічних дослідженнях : Зб. наук. пр. (Проблеми сучасності : культура, мистецтво, педагогіка). – Харків : Стиль – Із-дат, 2007. – С. 214–216.
38. Уайт П. Громадянські чесноти і шкільна освіта: виховання громадян демократичного суспільства. – К: Вища школа,
2002. – 118с.
39. Шехтер С. Гражданское образование : содержание и активные методы обучения / С. Шехтер, Н. Воскресенская. – М. : Межрегиональная Ассоциация «За гражданское образование», 1997. – 199 с.
40. Навчальний посібник/ред.:З.Н.Курлянд: упоряд.: І.М. Богданова; Південноукраїнський державний пед. Ун-т ім.. К.Д. Ушинського.-О.,2001.-356с.
41. Педагогіка / под. ред. П.И. Пидкасистого.-М.,2008.-640 с.
42. Цінності освіти і виховання: Наук.-метод.зб. /За заг.ред. Сухомлинської О.В. – К, 1997. – 456с.
43. Сходинки до зростання. Практикум до навч. посіб.»Я студент»/Огнев’юк В.О., Жильцов П.Б., Морзе Н.В. та ін..; за заг. ред. Огнев’юка В.О.-К. : Київ. Ун-т їм. Б. Грінченка, 2016.-84с.
44. По статье: Rokeach M. The role of values in public opinion research // The Public Opinion Quarterly, Vol. 32, No. 4, (Winter, 1968-1969), pp. 547-559.
45. Большая Советская Энциклопедия. – Т.28. – М, 1978. – С.491.
46. Російська соціологічна енциклопедія/під заг. ред. академіка РАН Р. В. Осипова. – М: Видавнича група НОРМА-ІНФРА, 1999. -672 с.
47. Новітній психолого‐педагогічний словник/упоряд.Е.С.Рапацевич; подобщ.ред. А. П. Астахова.–Мінськ:Сучасна школа, 2010. -928 с.
48. Політичний енциклопедичний словник: навч. посіб. для студ. вищих
навч. закл. – К. : Генеза, 1997. – 278 с.
49. Радянський енциклопедичний словник Науково-редакційна рада під головуванням А. М. Прохорова. М.: Вид-во «Радянська енциклопедія», 1981 с. 1600.
50. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 237.
51. Український педагогічний словник / [уклад. Гончаренко С. У.] – К. :Либідь, 1997. – 370 с.
52. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Освіта. – 9 вересня. –2000.
53. Автореферат.дис….канд. пед..наук:13.0007/В.О. Долженко;Східноукр. Нац..ун-т ім.. В. Даля.- Луганськ, 2006.-20 с.)
54. Додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641] стр.63. [http://don.kievcity.gov.ua/files/2015/6/17/zahody.pdf]
55. КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ [Електронний ресурс]. –Режим доступу:[http://www.kyiv-oblosvita.gov.ua/2014-2015-navch...]/
56. Корінна Л.В. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: eprints.zu.edu.ua
57. Коваль В.Ю. Система позааудиторної діяльності студентів вищих навчальних за¬кладів [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gоv.uа/pоrtаl/sос_gum/Npdn...
58. http://pidruchniki.com/1087070452085/filosofiya/...)
59. .[http://pidruchniki.com/16520205/kulturologiya/du...]
60. htpp//www.ug.ru/ug_pril/gv/96/45/g3_1.htm
61. Практикум до навчального посібника [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://wiki.kubg.edu.ua
62. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учебное пособие для студентов пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева. – М. : Асаdеmіа, 2000. – 216 с.
2. Балл Г., Волинець А. Почнемо з педагогічних технологій /Г.Балл//Освіта.-К.: 1992. – 8серпня. – С.12.
3. Бех І. Д. Виховання особистості : у 2-х кн. / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – Кн.2 : Особистісно орієнтований підхід : науково-практичні засади. – 2003. – С. 312 – 320.
4. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання – нова освітня філософія : Педагогіка толерантності І. Д. Бех. – 2001. – №1. – С. 16–19.].
5. Блонский П. П. Избранные педагогические сочинения / П. П. Блонский. – М.: Педагогика, 1961. – С. 284–292.
6. Бодалев А. А. Психология личности / А. А. Бодалев. – М.: МГУ , 1998. – 187 с.
7. Бойченко М. Гідність, цілісність і успішність: академічні та громадянські чесноти / М. Бойченко // Філософська думка. – 2014. - № 5. – С. 110–122.
8. Боришевський М.Й. Розвиток громадянської спрямованості особистості : моногр. / М. Й. Боришевський. – К.: «Педагогічна думка», 2007. – С. 64с. 137.
9. Буряк В. Методологічні засади педагогічної освіти // Вища школо. – 2008. - № 1. – С. 35-46.
10. Вербицька П. В. Організаційно-педагогічні засади громадянської освіти старшокласників: дис. канд. пед. наук: 13.00.07 / Вербицька Поліна Василівна. – Луцьк, 2000. – 224 с.).
11. Вишневський О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? //Освіта України. - № 45. - 2000.
12. Вишневський О. Сучасне українське виховання (система цінностей). —Львів, — 199. — 15 с.
13. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – Вид. 2-е, переробл., допов. – К. : Академвидав, 2007. – 616 с. – С. 371–373. с. 377.
14. Воскресенской Н. М. Гражданское образование и социальное проектирование / под ред. Н. М. Воскресенской. – М.: Новый учебник, 2003. – 160 с.
15. Гомонюк О. М. Формування професійно-педагогічної культури майбутніх соціальних педагогів у вищих навчальних закладах : [монографія] / О. М. Гомонюк. – Вінниця : ТОВ «Фірма Планер», 2011. – с. 261.
16. Громадянин — Держава — Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. П. Рогозін і О. В.Сухомлинська. — Донецьк, 2001,-262 с.
17. Громовий В. Принципи громадянської освіти//Директор школи. – 2000. С. 25.
18. Журба К. О. Виховання дітей в юнацькому віці / К. О. Журба // Енциклопедіяосвіти /Академія педагогічних наук; гол. ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 89-90.
19. Завалевський Ю. І. Громадянська освіта і громадянське виховання взакладах освіти: наук.-метод. рекомендації. / Ю. І. Завалевський,Ю. А. Прокопович, В. В. Сагарда. – Чернівці : Букрек, 2004. – 47 с.
20. Зябрева С. Е. Виховання громадянськості студентів професійно-технічних коледжів у позанавчальній діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 „Теорія та методика виховання” / С. Е. Зябрева. – Луганськ, 2010. – 23 с.)
21. Казаева Е. А. Проблемы гражданского воспитания в вузовской системе/ Е. А. Казаева // Известия Уральского государственного университета.
Проблемы образования, науки и культуры. Выпуск 24. Образование и
педагогика. – 2008. – № 60. – С. 151 – 155.
22. Козырева Т.В. Педагогические условия организации социального творчества студен¬тов вуза во внеаудиторной деятельности: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / Т.В. Козырева. – Кострома: РГБ, 2006.
23. Медведєва О.Р. Формування творчих умінь студентів у позааудиторній вихов¬ній роботі: автореф. дис. ... канд. пед. наук / О.Р. Медведєва; Харківський держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди: 13.00.04. – Харків, 2008. – 19 с.
24. Немов Р. С. Практическая психология / Р. С. Немов. – М. : Владос, 1998. – 388 с.
25. Никандров Н. Д. Духовные ценности и воспитание человека / Н. Д. Никандров // Педагогика. – 1998. – № 4. – С. 3–8.
26. Новикова, Т. А. Проектные технологии на уроках и во внеурочной деятельности / Т. А. Новикова // Школьные технологии. – 2000. – № 2. – С. 43-52.
27. Омельченко Ж.О. Формування загальнолюдських цінностей як мети виховання в працях видатних мислителів// Педагогіка і психологія.-1996.-№3.-С.188-193.
28. Орбан-Лембрик Л. Е,. Соціальна психологія: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. — 448 с
29. Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина // Відродження. — 1998. — № 2. — С.2-4.
30. Полонський В. М. Словник з освіти та педагогіки.–М.:Высш. шк., 2004. -512 с.
31. Сковорода Г. С. Сад божественних пісень / Григорій Савич Сковорода. – К. , 1969. – С. 25.
32. Сластенин В. А. Педагогика : учеб. пос. / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов ; под ред. В. А. Сластенина. – М. : Издательский центр «Академия», 2002. – С. 556.
33. Сластьонін В.А. и др.. Педагогіка: Учеб. Пособие для студентов пед.. учеб. Заведений/В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, А.М. Мищенко, Е.Н. Шиянов.- 3-е узд. – М., 2000.- 512 с.
34. Сухомлинська О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. – К.: АПН, 2003. – 68с.
35. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5-ти т./Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Радянська школа. – Т.1: Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості, Духовний світ школяра, Методика виховання колективу, 1976. – 654 с.
36. Ткачов С.І. Ідеали і шляхи виховання громадянина в контексті європейської думки : історико-педагогічний аспект / С. І. Ткачов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : науковий журнал. - №12. – 2009. – С. 187–189.
37. Ткачов С.І. Шляхи впровадження громадянської освіти в сучасному українському суспільстві / С. І. Ткачов // Питання професійної підготовки фахівців у сучасних педагогічних дослідженнях : Зб. наук. пр. (Проблеми сучасності : культура, мистецтво, педагогіка). – Харків : Стиль – Із-дат, 2007. – С. 214–216.
38. Уайт П. Громадянські чесноти і шкільна освіта: виховання громадян демократичного суспільства. – К: Вища школа,
2002. – 118с.
39. Шехтер С. Гражданское образование : содержание и активные методы обучения / С. Шехтер, Н. Воскресенская. – М. : Межрегиональная Ассоциация «За гражданское образование», 1997. – 199 с.
40. Навчальний посібник/ред.:З.Н.Курлянд: упоряд.: І.М. Богданова; Південноукраїнський державний пед. Ун-т ім.. К.Д. Ушинського.-О.,2001.-356с.
41. Педагогіка / под. ред. П.И. Пидкасистого.-М.,2008.-640 с.
42. Цінності освіти і виховання: Наук.-метод.зб. /За заг.ред. Сухомлинської О.В. – К, 1997. – 456с.
43. Сходинки до зростання. Практикум до навч. посіб.»Я студент»/Огнев’юк В.О., Жильцов П.Б., Морзе Н.В. та ін..; за заг. ред. Огнев’юка В.О.-К. : Київ. Ун-т їм. Б. Грінченка, 2016.-84с.
44. По статье: Rokeach M. The role of values in public opinion research // The Public Opinion Quarterly, Vol. 32, No. 4, (Winter, 1968-1969), pp. 547-559.
45. Большая Советская Энциклопедия. – Т.28. – М, 1978. – С.491.
46. Російська соціологічна енциклопедія/під заг. ред. академіка РАН Р. В. Осипова. – М: Видавнича група НОРМА-ІНФРА, 1999. -672 с.
47. Новітній психолого‐педагогічний словник/упоряд.Е.С.Рапацевич; подобщ.ред. А. П. Астахова.–Мінськ:Сучасна школа, 2010. -928 с.
48. Політичний енциклопедичний словник: навч. посіб. для студ. вищих
навч. закл. – К. : Генеза, 1997. – 278 с.
49. Радянський енциклопедичний словник Науково-редакційна рада під головуванням А. М. Прохорова. М.: Вид-во «Радянська енциклопедія», 1981 с. 1600.
50. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 237.
51. Український педагогічний словник / [уклад. Гончаренко С. У.] – К. :Либідь, 1997. – 370 с.
52. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Освіта. – 9 вересня. –2000.
53. Автореферат.дис….канд. пед..наук:13.0007/В.О. Долженко;Східноукр. Нац..ун-т ім.. В. Даля.- Луганськ, 2006.-20 с.)
54. Додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641] стр.63. [http://don.kievcity.gov.ua/files/2015/6/17/zahody.pdf]
55. КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ [Електронний ресурс]. –Режим доступу:[http://www.kyiv-oblosvita.gov.ua/2014-2015-navch...]/
56. Корінна Л.В. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: eprints.zu.edu.ua
57. Коваль В.Ю. Система позааудиторної діяльності студентів вищих навчальних за¬кладів [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gоv.uа/pоrtаl/sос_gum/Npdn...
58. http://pidruchniki.com/1087070452085/filosofiya/...)
59. .[http://pidruchniki.com/16520205/kulturologiya/du...]
60. htpp//www.ug.ru/ug_pril/gv/96/45/g3_1.htm
61. Практикум до навчального посібника [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://wiki.kubg.edu.ua
62. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учебное пособие для студентов пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева. – М. : Асаdеmіа, 2000. – 216 с.