ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО СОЛІСТА-ВОКАЛІСТА ЗАСОБАМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕСТРАДНОЇ ПІСНІ

Шергіна Анастасія Валеріївна

Магістр

не вказано

025 Музичне мистецтво

Кафедра академічного та естрадного вокалу

ВСТУП

Актуальність проблеми дослідження підтверджується тим, що вітчизняна естрадна пісня є основним найпопулярнішим виявом сучасного професійного вокального виконавства. Процеси розвитку українського суспільства вимагають удосконалення шляхів гуманізації, духовності, орієнтують нас на виховання високоморальної, висококультурної особистості.
Естрадна музична освіта є затребуваною серед молоді, тому актуальною проблемою є підготовка естрадних вокалістів. Сучасний естрадний вокаліст повинен володіти професійно-бездоганним голосовим апаратом, вокальною технікою, вмінням використовувати різноманітні стилі світового музичного мистецтва, розумінням того, що він співає.
В області музичної освіти та розвитку здібностей людини такі установки завжди були пріоритетними. Роль музичної освіти і формування здібностей людини в духовному житті буде примножуватися. Найважливішим завданням залишається збереження екологічного балансу, впровадження прогресивних психотехнічних прийомів. У зв'язку з цим особливо актуальною стає концепція розвитку музичних здібностей, виконавської культури в гуманітарних вузах як важлива основна складова у вдосконаленні сучасної людини.
На сьогоднішній день в очах молодого покоління студентів музичних університетів, академій та консерваторій українська пісня відійшла на другий план. Молодь вважає, що англомовна естрада якісніша і цікавіша. І з одного боку ми не можемо з цим не погодитися, тому що у західних країнах інтегрує не тільки технологічний прогрес, але й освіта. Але є друга не дуже позитивна сторона. Ми починаємо забувати звідки усе зародилося, починаємо забувати, що саме вітчизняна українська пісня була початком усіх здобутків естрадного мистецтва. У зв’язку з цим великого значення набуває вирішення проблеми музичного навчання та естетичного виховання молоді при опануванні сучасної естрадної музики. Це тісно пов’язано з тим, що трансформаційні зміни у світі зумовили використання цього виду мистецтва, який є найпопулярнішим у молодіжному просторі. Все менше і менше приділяється увага на вивчення становлення та розвитку української естради, що є не задовільним.
На сьогоднішній день теоретичні та практичні аспекти проблеми виховання естрадного вокаліста розглянуті в роботах Н. Дрожжина, М. Мозгового, В. Тормахова, І. Швець та ін. Вчені-педагоги виділяють два основних підходи для розробки теоретико-методологічних основ виховання вокально-виконавської культури естрадного співака як складової частини музичної культури: використання музики і художнього образу як засобу виховання особистості та обліку природних музичних здібностей, які складають основу виховання цього феномена.
Д. Бабич, М. Вишневська, П. Мозговий, М. Поплавський, Н. Попович, Ю. Прохорова, В.Токарєв розкривають у своїх наукових працях термін «естрадна пісня» та її особливості функціонування. М. Мозговий зазначав: «Потреба в поглибленому культурологічному аналізі мистецтва музичної естради, виробленні принципів нового бачення історії вітчизняного естрадного мистецтва, цілісному, системному вивченні тенденцій розвитку української естрадної пісні та її ролі у розвитку музичної культури України свідчить про необхідність більш детального розгляду проблеми саме в культурологічному плані» [ 71 ].
М. Каган відзначав, що виконавство є “… повноцінним видом художньої творчості, поряд з діяльністю композитора, драматурга” [ 47,348 ], але воно має відмінні особливості, що зумовлені: а) виконавець як музикант, що має свої особистісні якості; б) художня творчо-професійна діяльність має свої специфічні особливості; в) масштабною цінністю музичного мистецтва загалом.
Як стверджував О. Леонтьєв, “…діяльності без мотиву не буває: невмотивована діяльність - це діяльність, яка не непозбавлена мотиву, а яка має суб'єктивно й об'єктивно “прихований” мотив” [ 56 ].
У багатьох фундаментальних педагогічних дослідженнях (Ю. Алієв, В. Дряпіка, М. Моісєєва, Л. Надирова, О. Олексюк, Г. Падалка, Л. Рапацька, О. Рудницька, Б. Целковніков, Г. Щербакова, О. Щолокова, та ін.). розглядаються окремі аспекти формування інтересу особистості до музичного виконавства.
Поняття "виконавська культура майбутнього соліста-вокаліста " досить розповсюджене в методичній літературі і практиці виховання, проте наукових досліджень, присвячених цілісному теоретичному вивченню даного феномену, немає. Однак у зв’язку з вивченням виконавської культури майбутніх солістів-вокалістів часткове теоретичне осмислення проблеми згадується в роботах В. Антонюк, Г. Грищенкової, О. Дороніної, І. Павлової, Я. Родь, Р. Тельчарової, М. Фадєєвої.
Проблема розвитку професійної виконавської культури є предметом дослідження різних наук. Пошуку умов досягнення вершин професійної майстерності присвячені праці в області акмеології (А. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна та ін.).
Для нашого дослідження є важливими роботи, в яких отримала висвітлення проблематика, пов'язана з педагогічною культурою в області професійної музичної освіти (Е. Абдуллін, Ю. Алієв, О. Апраксина, Л. Арчажнікова, Л. Безбородова, О. Блох, В. Петрушин, В. Ражніков, Г. Ципін та ін.).
Проте, специфіка формування виконавської культури підлітків засобами вітчизняної естрадної пісні досліджена недостатньо. Виконавська культура забезпечує якісність, художню повноцінність виконання музичного матеріалу. Володіння виконавською культурою є необхідною умовою вокально-сценічної діяльності соліста-вокаліста. Важливим є прищеплення майбутнім співакам умінь сценічної майстерності, таких як: творче самовираження, культура співу, артистизм, сценічна поведінка, які формується шляхом виступів та концертів.
Особистісно-орієнтований, продуктивно-діяльнісний, креативно-розвиваючий підходи сьогодні багато в чому уособлюють парадигму розвитку виконавської культури солістів-вокалістів.
Дана проблема визначила коло актуальних питань, таких як виявлення особливостей педагогічного впливу популярної естрадної музики на естетичний розвиток особистості, а також формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні методики і педагогічних умов формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні.
Реалізація даної мети дослідження передбачає вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
1. Проаналізувати літературу з теми дослідження.
2. Визначити сутність і зміст поняття «виконавська культура».
3. Визначити специфіку та жанри вітчизняної естрадної пісні.
4. Проаналізувати особливості формування виконавської культури соліста-вокаліста у вокальних школах України (на творчості Є. Мірошниченко, Л. Остапенко, М. Донець-Тессейр, Г. Туфтіної).
5. Визначити критерії, показники, рівні сформованості виконавської культури соліста-вокаліста.
6. Розробити методику та педагогічні умови формування виконавської культури соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні.
Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутнього соліста-вокаліста .
Предмет дослідження – процес формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста.
Для розв’язання поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:
- теоретичні: аналіз наукової, педагогічної та методичної літератури в межах досліджуваної проблеми; узагальнення педагогічного досвіду з проблеми формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста; аналіз, синтез, порівняння, конкретизація наукової інформації, які застосовувались при визначенні понятійного апарату дослідження, при розробці педагогічних умов формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста.
- емпіричні: цілеспрямоване спостереження, опитування, бесіди, творчі завдання, анкетування, педагогічний експеримент;
кількісний та якісний аналіз результатів дослідження і статистична обробка отриманих даних.
Наукова новизна:
- визначено і обґрунтовано педагогічні умови та розроблено методику формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні;
- уточнено зміст поняття «виконавська культура» і розкрито його сутність;
- конкретизовано структуру та специфічні особливості виконавської культури, визначено критерії та показники її оцінювання;
- доведено положення щодо професійної необхідності оволодіння студентами виконавською культурою, які виступають невід’ємною складовою вокально-виконавської майстерності майбутнього соліста-вокаліста;
- розроблено список рекомендованого педагогічного репертуару, в зміст якого ввійшли твори з особистих нотних архівів Є. Мірошниченко, Л. Остапенко, М. Донець-Тессейр, Г. Туфтіної, впровадження якого сприятиме формуванню і розвитку виконавської культури майбутніх солістів-вокалістів.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що його теоретичні висновки й експериментальні дані можуть слугувати основою удосконалення практики музично-виховної роботи з майбутніми солістами-вокалістами. Матеріали і результати дослідження можуть застосовуватись як методичні рекомендації для керівників самодіяльних співацьких гуртів позакласної роботи, педагогів-початківців. Розроблена хрестоматія педагогічного репертуару на основі творів вітчизняних композиторів стане корисним навчальним матеріалом для фахової підготовки майбутнього соліста-вокаліста у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження.
1. Шергіна А. В. «Формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні». I Міжнародна науково-практична конференція молодих учених та студентів. «Музична та хореографічна освіта в контексті культурного розвитку суспільства». 16-17 лютого 2015 року, м. Одеса.
2. Шергіна А. В. «Формування виконавської культури майбутнього соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні». Магістерські дослідження 2015 року. Тематичний огляд та анотації кваліфікаційних робіт за ОКР «Магістр».
3. Шергіна А. В. «Методика формування виконавської культури у соліста-вокаліста засобами вітчизняної естрадної пісні». Науково-дослідницька студія «Школа молодих науковців». «Реалізація духовного потенціалу особистості в компетентнісно- орієнтованому мистецькому просторі». 7 квітня 2015 рік.
Структура. Магістерське дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг магістерської роботи налічує _______ сторінки друкованого тексту. Основний текст викладено на _____ сторінці.

РОЗДІЛ I
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО СОЛІСТА-ВОКАЛІСТА ЗАСОБАМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕСТРАДНОЇ ПІСНІ
1.1. Виконавська культура майбутнього соліста-вокаліста як складова його професійної підготовки
Професійна музична освіта в даний час набуває все більшої значущості в області культурного будівництва та духовного вдосконалення людини. Популярність музичного мистецтва, його масовий характер, широкий діяльно-творчий спектр накладають особливу відповідальність на систему підготовки фахівців вищої кваліфікації, здатних відповідати запитам часу і наповнювати навчально-виховний процес глибоким художнім змістом, предметом естетичного розвитку. Це свідчить про те, що фахівець повинен бути компетентним у свої музичного мистецтва. В різноманітній жанровій структурі музичного мистецтва важливе місце займає вокальна творчість. Підготовка висококваліфікованих фахівців у цій сфері є одним із пріоритетних напрямків професійної музичної освіти. Потреба в кадрах, здатних ефективно здійснювати педагогічну діяльність, володіють мистецтвом співу, сьогодні велика.
На сучасному етапі суспільного розвитку відбуваються значні зміни у сфері освіти: відбувається переосмислення педагогічних цінностей, виникає необхідність пошуку нових шляхів розвитку особистості, найбільш повного розкриття її творчого потенціалу. В цьому аспекті є важливими питання музичного виховання, питання щодо розвитку підростаючого покоління, зокрема починаючих співаків-виконавців. Значний інтерес їх до естрадного співу, сценічної діяльності вимагає дослідження питання формування виконавської культури майбутніх солістів-вокалістів засобами вітчизняної естрадної пісні.
Розуміння соціального значення завдання щодо формування виконавської культури майбутніх солістів-вокалістів засобами вітчизняної естрадної пісні пов’язується з необхідністю забезпечити системну єдність та цілісність впливу різноманітних напрямків процесу професійної підготовки щодо становлення особистості майбутнього фахівця. Серед розмаїття засобів виконавська культура посідає особливе місце у творчій діяльності, культура піднімає людину на вищий щабель своїх життєвих здобутків, забезпечуючи їй свідоме регулювання власних учинків та дійсне розуміння свого призначення в житті.
Висвітлюючи проблему формування виконавської культури, є необхідним дати визначення самого поняття «культура». Слово «культура» етимологічно досить багатозначне. Буквально воно передає такі значення, як «обробляти, вирощувати, створювати».
Багато сучасних учених у сфері філософії, психології, культурології, мистецтвознавства виокремлено численні підходи до визначення сутності поняття «культура» (І. Зязюн, М. Каган, Л. Коган, Ю. Лотман, Е. Маркарян).
Культура є тією сферою, в якій розвиваються творча індивідуальність та інтелектуальний потенціал, створюються умови для самореалізації і культуротворчості, відкриваються безмежні перспективи для самоудосконалення і саморозвитку людини. Найважливішою ланкою в забезпеченні такого розвитку виступає система освіти, орієнтована на проблеми культурного розвитку особистості, формування її духовності і пошук нових пріоритетів, що відображають прогрес загальнолюдської культури.
Освіта – значуща частина культури суспільства й особистості. Найважливіша функція освіти полягає в передачі вмісту культури, її сенсу наступним поколінням.
Багатозначність поняття культури пов’язане зі складністю цього явища, що нерозривно пов’язане з історією розвитку людства; культура є засобом освоєння дійсності та реалізації можливостей людини у всіх сферах її життєвої діяльності.
Багато хто з науковців (C. Анісімов, Е. Баллер, М. Віленський, Ю. Вишневський, М. Іовчук, Н. Коваль, В. Купцов, В. Межуєв, С. Плаксій, В.С.Соловйова) присвячували свої наукові праці проблемам теорії культури.
Поняття «культура» багатогранне, багатозначне в предметі свого осмислення. Згідно з дослідженням, проведеним М. Каганом, налічується близько 250 визначень цього поняття. У словнику С. Ожегова багатозначність тлумачення поняття «культура» в наявності: «Культура – сукупність досягнень людства у виробничому, громадському і розумовому відношенні; те ж що і культурність {людина високої культури), високий рівень чого-небудь, високий розвиток, уміння {культура виробництва, культура мови, культура голоси у співаків) » [ 46 ].
О. Горбачевська у своїй роботі зазначає, що культура – один з компонентів духовного життя суспільства, що «…культура відіграє все більшу роль у формуванні та зміцненні громадянського суспільства, розвитку творчих здібностей людини, побудові правового суспільства. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності – труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні та розвитку способу життя людини виявляється у дії особистістно-суб’єктивних факторів (духовні потреби, цінності та інше), що впливають на характер поведінки, форми та стиль спілкування людей» [ 18, 63 ].
Поняття «культура» розглядала і дослідниця О. Шевнюк в педагогічно-методичному аспекті і зазначає, що визначення даного феномену як специфічного способу людської діяльності дає можливість феноменологічно виділити культуру, співвіднести її складові частини з особливим структурним зрізом – суспільством. Разом з тим, дослідниця зазначає, що людина є завжди фактичним суб’єктом культурних процесів , яка проявляє себе не лише як пасивний «продукт окультурення» (механічний транслятор засвоєних нею нормативних зразків), а як активний їх інтерпретатор [ 99 , 49 ].
Згідно з визначенням О. Шевнюк, усі інтерпретації культури можна розглядати не як взаємовиключні , а як взаємододаткові. « Кожне з визначень об’єктивно оцінюється лише у тому випадку, якщо не буде розглядатись ізольовано від інших і тим більше не абсолютизуватиметься через редукування культури лише до нього. Правомірним буде ставити кожне з визначень у зв’язок, у діалектичне сполучення з іншими рисами і властивостями культури, а саме:спосіб діяльності діалектично пов’язаний з предметно існуючими продуктами культури; втілені суб’єктивні цінності – з об’єктивними знаннями і практичними уміннями; соціальна інформація – з сукупністю її кодуючих знакових систем, мов, що дозволяють зберігати, транслювати останню; креативний потенціал культури – з репродуктивним, нормативним потенціалом її традицій», - відзначає науковець [ 100; 29 ].
Культура у широкому розумінні – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені упродовж історії людства; а у вузькому – є сферою духовного життя людини. Російський мистецтвознавець та критик А. Кукаркін визначає поняття «естетична культура суспільства» – сукупність всіх естетичних (природних й створених творчою працею людини) цінностей, які приймають участь у взаємодії суспільства зі світом, намаганні його у досконалості, до повного розквіту цієї системи суспільних відносин; «естетична культура особистості» – це сукупність її здібностей відчувати, переживати й перетворювати природу, суспільне життя й саму людину за законами краси. «Відмінні риси культури, – зазначав він, – є серйозність вибраної основної теми і проблем, що розглядаються, глибоке проникнення в сутність явищ, гармонічність сприйняття, тонкість, багатство виражених почуттів» [ 13,88 ].
Доцільність особистісного підходу до визначення поняття «культура» нами встановлено проаналізувавши різноманітні культурологічні теорії і концепції (Д. Антонович, В. Біблер, М. Каган, І. Ляшенко). У межах такого підходу культура є певним ступенем формування, розвитку та реалізації соціальних (сутнісних) сил людини в різноманітній суспільній діяльності. Методологічно важливо, що культура і людина не можуть існувати одна без одної, тому що людина – творіння культури й водночас митець духовних цінностей.
Дослідниця Н. Крилова підкреслює, що культура є умовою освіти, і освіта є умовою існування культури [ 52 ], тому що без цього взаємозв’язку вони немислимі.
Розвиток українського суспільства вимагає удосконалення шляхів гуманізації та духовності людини, що орієнтують нас на виховання висококультурної, високоморальної особистості.
Педагогічна освіта в Україні спрямована на забезпечення загальної культури та професійної підготовки майбутніх фахівців, котрі повинні визначати рівень наукового, освітнього, соціального, культурного та економічного прогресів. Також педагогічна освіта спрямована на формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності в суспільстві. Вона має стати могутнім чинником розвитку духовної культури українського народу, відтворення його продуктивних сил.
Наявність в загальній культурі особистості такої складової, як «духовна культура», дає підставу стверджувати, що культура явище цілісне, і реалізує вона себе відповідним чином. Своїми елементами вона представлена в навчанні, професійній діяльності, в спілкуванні та відпочинку, в самоосвіті та самовдосконаленні і т.п. Духовна культура представляє базове початок соціально-культурного буття індивіда, основоположну модифікацію загальної культури.
Розглянемо та проаналізуємо поняття «духовна культура», тому що саме вона є складовою культури, що охоплює мистецтво та філософію.
Поняття "духовної культури" виникає з історико-філософських ідей Вільгельма фон Гумбольдта. Відповідно до виробленої їм теорії історичного пізнання, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, що виявляє себе через творчі здібності й особисті зусилля окремих індивідів. Плоди цієї співтворчості складають духовну культуру людства. Духовна культура – це як би гімн, усенародно проспіваний в історії усього й усіх.
Духовна культура суспільства включає: відтворення індивідуальної і суспільної свідомості, народну художню культуру, мистецтво як професійний вид художньої творчості, естетичну культуру, культуру наукового життя, культуру утворення, культуру виховання, культуру волі совісті, культуру морально-духовного життя, інформаційну культуру.
Основу духовної культури особистості складають її ціннісні орієнтації, які утворюють свого роду вісь свідомості, що забезпечує стійкість особистості. Несуперечлива ієрархія цих ціннісних орієнтацій, обумовлює цілісність, надійність, вірність особистості певним принципам та ідеалам, здатність до вольових зусиль в ім'я останніх. Система стійких орієнтації особистості є показником того, що можна очікувати від неї в майбутньому.
Духовна культура, будучи соціально-психологічним феноменом, що дозволяє людині продуктивно і творчо вирішувати поставлені завдання, передбачає вдосконалення його духовно-практичної діяльності, в якій він реалізує себе, розкриває свої сутнісні сили. Виступаючи важливим компонентом людського суспільства, особливим механізмом формування та розвитку особистості, духовна культура тісно пов'язана з психологією і педагогікою, вирішальними завдання виховання і навчання людини.
Духовна культура, будучи органічною частиною загальної культури особистості являє собою відкриту динамічну систему і служить особливим механізмом становлення і розвитку особистості. Найбільш ефективним засобом її реалізації та практиці є розвиток особистості у період професійної підготовки.
Найважливішим видом духовного виробництва є мистецтво. Існує народне мистецтво – народні пісні, танці, музика і т.д. і професійне мистецтво – утвору у творах фахівців (художників, поетів,музикантів) в області естетичного освоєння світу.
У структурі культури особистості особливе значення належить професійній культурі особистості. І. Сабатовська у своїй статті зазначає: «Вона посідає все більше місце і як предмет дослідження, і як фактор, значимий для пояснення, розуміння поведінки працівників, і особливо майбутніх фахівців, як людей, що мають володіти спеціальними знаннями й навичками в будь-якій галузі , бути висококваліфікованими фахівцями із широкою ерудицією та високим загальнокультурним рівнем відповідно до глобальних викликів сучасності» [ 84 ].
Взаємозв'язок загальної та професійної культури визначається тим,що професійна культура виступає як особливий вид, підсистема культури. Стрижнем, що об'єднує загальну і професійну культуру, є загальнолюдські норми і цінності. У свою чергу, в професійної культури містяться специфічні цінності і норми,колективні тільки представниками даної професії. Професійна культура орієнтує особистість на досягнення загальних для соціуму цілей через постійне підвищення якості професійної діяльності. Тому професійна культура включає в себе сукупність уявлень про змісті, методах забезпечення необхідної якості трудової діяльності конкретної групи фахівців. Суспільство, формуючи вимоги до якості їх роботи, справляє визначальний вплив на розвиток професійної культури.
Між загальною і професійною культурою не існує жорстких меж. Вони постійно взаємодіють між собою. Цінності, норми окремих видів професійної культури можуть стати надбанням загальної культури і навпаки.
Феномен професійної культури досліджувався багатьма провідними фахівцями в галузі соціології праці, економічної соціології й соціології культури (Н. Крилова, Н. Лукашевич, Д. Маркевич, Г. Соколова, та ін.). «В другій половині XX ст. професійна культура (як частина загальної культури) вже розглядається не тільки як форма людської діяльності, але і як найважливіший аспект життєдіяльності особистості, як соціальна діяльність, що складається із взаємозалежних цілісних феноменів, які не зводяться лише до певного комплексу знань, умінь і навичок» [ 52 ].
Професійна культура розглядається як певний рівень оволодіння професією, тобто способами і прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованості духовної культури особистості. Також, категорія «професійна культура» насамперед характеризує особистість людини з точки зору розгляду певної сукупності особистісних якостей та характеристик з позицій цілісності професійного розвитку.
Е. Абдуллін [ 1 ], А. Сохор [ 86, 182 ], В. Строков [ 87 ], О. Рудницька [ 80-82 ], Р. Тельчарова [ 90-92 ], у своїх працях визначають сутність поняття «музична культура», що інтерпретується як складна система, яка включає в себе: музичні цінності; усі види діяльності по створенню, збереженню, відтворенню, сприйняттю й використанню музичних цінностей; усі суб`єкти такого роду діяльності з їх знаннями, навичками та іншими якостями, що забезпечують її успіх; усі заклади й соціальні інститути, а також інструменти і обладнання, які обслуговують цю діяльність.
Р. Тельчарова визначає показники музичної культури, а саме: участь у створенні музично-прекрасного, музично-творча діяльність у всій різноманітності форм музичної поведінки; система музично-оцінних уявлень, яка формується на базі досвіду музичного сприйняття і творчості, що виявляється у музично-естетичних оцінках, поглядах, переконаннях; обсяг, якість, системність художньо-естетичних і музичних знань практичного і теоретичного характеру як основи формування естетичного ставлення до витворів музичного мистецтва; влив розвинутих форм музичної свідомості та діяльності на інші види матеріальної і духовної діяльності, ступінь стимуляції поза музичними сферами життєдіяльності людини [ 92 ].
Сучасний вітчизняний дослідник Г. Шостак розуміє особистісну «музичну культуру» як складне інтегроване утворення, що включає: вміння орієнтуватись в різних музичних жанрах, стилях і напрямках; знання музично-теоретичного та естетичного характеру; високий музичний смак; здатність емоційно відгукуватись на зміст тих чи інших музичних творів; наявність творчо-виконавчих навичок – співу, гри на музичних інструментах тощо [ 103, 6 ].
У галузі музичної культури, у своєму розвитку своє особливе місце займає музичне виконавство. Його вивчали і філософи античності, і філософи середньовіччя. Музичне виконавство було проаналізоване теоретиками музики доби класицизму і романтизму. І сьогодні музичне виконавство досить актуальне і досліджується науковцями різних гуманітарних наук ХХ ст, фольклористами, дослідниками музичного мистецтва (В. Антонюк, О. Бодіна, М. Давидов, А. Ільченко, А. Кулієва, В. Москаленко, В. Рожок).
С. Феруз акцентує увагу на те, що структура музичної культури особистості включає в себе такі компоненти:
• музична спрямованість (потреби, інтереси, мотиви);
• розвинені музичні здібності (талант, обдарованість);
• широкий музичний досвід (знання, уміння та навички);
• музична активність й самостійність(творчий потенціал) [ 94 ].
Музична культура може бути визначена як «сукупність якостей музичної діяльності й свідомості особистості, що розкривають міру засвоєння нею музичної культури суспільства, а також творчої діяльності в царині музики», - зазначала науковець В. Мішедченко. Автор акцентує увагу на тому, що означений феномен характеризується змістом і якістю музичної діяльності, оцінним ставленням до явищ музичного мистецтва, знаннями, переконаннями, смаками, вихованість музичних та загальних естетичних здібностей [ 69, 28 ].
Багато хто з науковців досліджували питання формування творчого потенціалу особистості, розвитку якостей, умінь, творчих здібностей, стилю мислення. Великий внесок зробили науковці у дослідженнях окремих аспектів творчості: загальних проблем творчості (С. Рубінштейн, Л. Виготський, Б. Кедров, А. Брушлінський, Я. Пономарьов, О. Тихомиров); розвитку творчого потенціалу особистості (Б. Ананьєв, В. Андрєєв, І. Зязюн, О. Клепіков, І. Кучерявий); ідеї формування творчої активності особистості (А. Макаренко, С. Шацький, В. Сухомлинський); психологічних аспектів творчості (Б. Теплов, В. Небиліцин, В. Русалов); формування творчої особистості, її потенційних можливостей, здібностей та якостей (Б. Ананьєв, Д. Богоявленська, М. Лазарєв, В. Моляко, М. Поташник, Н. Посталюк); здібності особистості до творчості (В. Афанасьєв, Г. Буш, Г. Смирнов, Н. Фролов); загальних і спеціальних здібностей (Б. Теплов, Н. Лейтес, В. Крутецький, К. Тарасова); методи активізації творчого начала особистості (С. Бондаренко, В. Богоявленська, Е. Грішин, Ю. Львов); вивчення творчих можливостей учнів та оцінка рівня їх сформованості (С.О.Сисоєва) тощо.
Суттєвим та значним компонентом музичної культури особистості є музична діяльність – прояв активності людини в опануванні цінностями музичної культури, виявлення музичної творчості. Музична діяльність має три взаємопов’язані різновиди: творчість(створення), виконавство (виконання), сприйняття (слухання). Виконання є найулюбленішим видом діяльності соліста-вокаліста.
Виконавське мистецтво передбачає володіння сценічною культурою, так як воно тісно пов’язане з виконавською, на яку ми акцентуємо увагу у своєму дослідженні.
Сценічна культура – це характеристика високого рівня виконавської професійної діяльності соліста-вокаліста, що передбачає саме здатність до глибокого розуміння змісту виконуваного музичного твору, виявлення власного відношення до його художніх образів, високо технічного та артистичного втілення музичного твору в звучанні. Вільне та впевнене використання вокальних прийомів надає співакові технічну свободу, яка вимальовує власний виконавський образ. Сценічна культура вимагає від солістів-вокалістів володіння базою виразних засобів: а головне, – культури сценічного та пластичного руху.
Г. Цзинхен зазначав: «Формування сценічної культури у майбутніх солістів-вокалістів – явище надзвичайно динамічне, що знаходиться в постійному русі. Незважаючи на відносно невеликий історичний шлях розвитку, воно сформувалося в світовому музичному просторі як особливе музично-художнє явище, що відрізняється своєрідною естетикою, поетикою, стилістикою» [ 97 ].
Сценічна культура виконує ряд функцій: виховну, естетичну, комунікативну, перетворювальну, гедоністичну, сугестивну та ін. Вони забезпечують постійне духовне збагачення людини засобами виконавського мистецтва.
Сценічна культура поєднує в собі, насамперед, пластичну виразність та сценічний рух. Будь-який рух людського тіла, який може стати сценічним образом естрадного соліста-вокаліста в системі мистецтва, пов’язаний безпосередньо з музичним твором.
«Обраний руховий мотив, залежно від його стилістичного тлумачення стає засобом створення характеру персонажу, від імені якого співається пісня. Рух, як складова частина сценічного образу, живе і розвивається подібно музичному матеріалу і створює стан, який здатний виражати тему, ідею твору, його емоційно-змістовну структуру. У завдання естрадного співака входить, користуючись тими чи іншими фарбами сценічних рухів, створювати єдину образну систему в синтезі з вокальної виразності. Для цього естрадний співак повинен володіти різноманітною мовою рухів», - зазначав у своїй праці Г. Цзинхен [ 97 ].
При формуванні сценічного образу основна роль відводиться такими формами роботи: бесіди і міркування, перегляд відеоматеріалів виступів яскравих особистостей, музикантів, аналіз побаченого і почутого.
Для сценічної культури треба мати художню (артистичну) сторону, без якої не відбудеться справжнє мистецтво. Спочатку артистичність надається природою,ще з самого дитинства. Артист повинен розробити її протягом підготовки та навчання до професійної діяльності. Та людина, що позбавлена цим Божим даром, ніколи не буде захоплювати слухачів, завойовувати їх увагу, заглиблюватися у їхню душу, як би він не володів досконалою технікою, щоб замінити цей недолік. Але і виконавець, що обдарований дуже художньою натурою, дарма буде намагатися виразити своє безпосереднє почуття та захоплення, якщо він не володіє способами, якими воно виражається ( нюансіровка, фразування).
C потенційною здатністю до творчості народжуються майже всі. Однак що з нею буде - розквітне вона чи залишиться нереалізованою і зачахне - багато в чому це справа випадку. Якщо говорити про причини, то це залежить від незбалансованості наших освітніх систем, які, головним чином, спрямовані на розвиток здібностей до мислення критичного в збиток розвитку творчих здібностей та образного мислення дитини. Результат такого становища - незатребуваність творчого потенціалу дитини та поступове його згасання.
Н. Корихалова характеризує дві антитези процесуального розвитку музичного виконавства: об'єктивізм та суб'єктивізм, й відмічає, що всі проблеми в сфері музичного виконавства покладені, в результаті, на інтерпретацію музики [ 51, 156 ]. В соціологічному ракурсі питання музичного виконавства висвітлює Ю. Капустін, зазначає науковець Лабінцева. Науковець розглядає особливості сучасного концертного життя, соціальні функції музичного виконавства, форми спілкування між виконавцем і слухачем [ 52 ]. Л. Виготський зазначав, що виконавська діяльність зумовлена переживанням чогось значного для індивіда і сприяє появі якісних змін психічних властивостей особистості та “ якісним новоутворенням ” [ 21 ].
Для індивіда виконавська діяльність переплітається з переживаннями чогось значного і може сприяти для проявів якісних змін психічних властивостей особистості та «якісним новоутворенням». Наявність такого мотиву надає змісту діяльності виконавця, відповідає власним потребам та інтересам. Як зазначав О. Леонтьєв, «...діяльності без мотиву не буває: невмотивована діяльність – це діяльність, яка не непозбавлена мотиву, а яка має суб’єктивно й об’єктивно «прихований» мотив» [ 57 ]. Усвідомлення суб’єктом певної межі діяльності веде до мети, «...визначає завдання, яке розв’язується дією. Ставлення до цього завдання складає внутрішній зміст дії.
Для досягнення високого рівня активності, самостійності творчості виконавця, необхідна наявність засобів, що забезпечать йому позицію активно діючого суб’єкта діяльності, сформують необхідні мотиви і потреби, які є відображенням естетичної спрямованості особистості. Майстерність виконавця традиційно вдосконалюється в процесі музично-професійної підготовки, завдання якої полягає у виявленні творчих прагнень вихованця. Для того, щоб опанувати професією музиканта, необхідний синтез техніки і високої духовної культури» [ 57 ]. Цей вислів стосується також виконавця-вокаліста.
Аналіз теоретичних джерел (науково-педагогічних, музикознавчих і психологічних) дозволив встановити, що музично-виконавська культура вокаліста включає такі компоненти: мотиваційність (позитивне ставлення до професійної роботи з дітьми, інтерес до навчання, потреба в інтерпретації музично-вокальних творів); оцінність (музично-естетичні оцінки, виконавські ідеали, переконання в сфері професійної підготовки); обдарованість (музичні, виконавські здібності); тезаурус (професійно-виконавські знання, уміння й навички); творча самостійність (своєрідність виконавських дій, незалежність у роботі, дійовий самоконтроль, музична активність).
У становленні сценічної діяльності виконавця провідна роль належить фізичним діям. Всі прийоми системи К. Станіславського теж є обґрунтуванням і конкретизацією фізичних дій. Проте крім цього фізичні дії справляють прямий і безпосередній вплив на фізіологію емоцій. Для виконання природних, правдоподібних фізичних дій артистові необхідні відповідні навички пластичних дій, розроблений тілесний апарат. Цей вислів стосується також і соліста-вокаліста.
Поняття «сценічна культура» часто пов’язується з поняттям «виконавська культура», яка розглядається як інтегрована властивість, що передбачає наявність виконавських знань та вмінь, емоційну обдарованість, здатність до фантазії та співтворчості, асоціативне мислення, інтуїцію.
Наряду з сценічною культурою тісно стоїть культура вокальна.
Вокальна культура передбачає, насамперед, володіння голосовим апаратом, наявність відповідних знань, які дозволяють вирішувати художні й технічні завдання, що постають перед виконавцем, відображаючи його загальну та художню культуру (Л. Азарова, Р. Валькевич, Л. Венгрус, Л. Косяк, Н. Овчаренко, Г. Стулова, Т. Шастіна).
Вокальне виховання, на відміну від інших сфер педагогіки, має свої зовсім специфічні труднощі, пов’язані з психофізіологічним процесом звукоформування. З ряду питань теоретики, методисти, викладачі постановки голосу не мають єдиних методичних принципів. Безперечно, за характером виконання, манері звуковидобування, звукоформування, звуковедення, смаку та іншим тонкощам можна розпізнати педагогічну манеру. Але, на жаль, педагогічний досвід рідко узагальнюється, акумулюється.
Основою вокальної культури є глибоке всебічне вивчення музики. Настроєний голосовий інструмент легко піддається керівництву, але заставити себе слухати співак може тільки тоді, коли його звук змістовний. А зробити це він зможе тим краще, чим більше заглибиться в теоретичні музичні знання.
Дуже важливе значення набуває тренування емоційного стану, регульована самим виконавцем. Вона включає ряд прийомів, заснованих на виконанні дихальних, фізичних та інших вправ, на використанні слова, особистого прикладу в якості стимулятора функцій організму, відверненні від впливу негативних і фіксації уваги на позитивних емоціях, а також прийомів, спрямованих на закріплення успішних результатів у формуванні правильної співочої позиції, голосоведіння, сценічного образу, перетворенні їх на звички, в звичайний стан музиканта, співака - виконавця на сцені. Комплекс цих прийомів - це перероблена стосовно до музично-виконавської діяльності методика аутогенного тренування.
Багато хто з науковців (О. Чурікова-Кушнір, Н. Швець) у контексті визначення вокальної культури виокремлює вокально-інтонаційну культуру особистості. Вони зазначають, що саме вокально-інтонаційна культура є цілісним структурним утворенням взаємодіючих специфічних компонентів (музичний слух, вокальне інтонування) та загальних компонентів (інтелектуальний, потребово-мотиваційний, емоційний, діяльнісний, творчий).
Велике значення для розробки поняття «виконавська культура» мала праця Г. Гільбурда, який обгрунтував специфіку виконавської культури, звернув увагу на її інтерпретаційну основу, накреслив шляхи для вивчення власне музично-виконавської культури [ 22, 156 ].
Виконавська культура солістів-вокалістів представляє підсумково-утворюючу складову, яка багато в чому визначає якість професійної вузівської освіти. Підвищення рівня виконавської культури - завдання постійна, що вимагає безперервного уваги з боку всіх учасників художньо-педагогічного процесу.
Так, у своїй праці китайський науковець Лі Данься зазначає, що розробкою цієї проблеми впродовж багатьох років займаються музикознавці, виконавці, педагоги та ін. У психологічних дослідженнях (Л. Бочкарьова, О. Йоркіної, Г. Когана, О. Юрченка та ін) розглядаються особливості виконавської інтерпретації в умовах концертного виступу. Питання психологічної саморегуляції розглядали С. Науменко, В. Петрушин, В. Подуровський, Б. Теплов та ін. Теоретичну базу дослідження складають праці з історії концертного виконавства (В. Ражніков, В. Стахов, Г. П’ятигорський та ін.); роботи, присвячені проблемам стилю і художньої інтерпретації (Л. Ауер, Ю. Єлагін, Г. Ципін та ін.) [ 77, 186 ]
Необхідність створення концепції формування виконавської культури естрадних співаків виникає в результаті невідповідності результатів навчання і виховання майбутніх естрадних співаків, згідно вимогам сучасних підходів до цієї проблеми.
Лі Данься зазначав: «Науковці досліджують виконавську культуру в сукупності потреб особистості, її оцінних уявлень, смаків, загальних і спеціальних здібностей, творчої позиції, виробленої в процесі активного засвоєння культурних цінностей. Категорія "виконавська культура особистості" в науковій літературі поки що немає досить чіткого визначення. У словниках і довідкових джерелах з філософії, психології, педагогіки, естетики, мистецтвознавства це поняття не розглядається. Серед близьких понять позначені такі, як "духовна культура", "художня культура", "естетична культура", "музична культура". [ 35 ].
Виконавська культура вокалістів являє підсумково-утворюючу складову, яка багато в чому визначає якість професійної вузівської освіти. Підвищення рівня виконавської культури – завдання, що вимагає безперервної уваги з боку всіх учасників художньо-педагогічного процесу. В даний час практика виконавської культури співака значною мірою випереджає своє теоретичне осмислення. Педагогічний процес у мистецьких вузах має потребу у методичному забезпеченні, направленому на ефективний розвиток виконавської культури студента-вокаліста.
Поняття «виконавська культура» включає таку важливу складову як естетична свідомість (інтерес, потреба, здібності, ціннісні орієнтації, світогляд, смак, світогляд в цілому). Естетична свідомість в діяльності солістів-вокалістів грає винятково важливу роль: вона проникає в художньо-образну концепцію твору, надає позитивний вплив на сам виконавський акт, допомагає налагодити виконавські рухи та ін. Усвідомлене прагнення до вдосконалення виконавської культури, свідоме бажання осягнути висоти професійної майстерності – яскраві показники творчого зростання співаків-виконавців.
Так, дослідниця Н. Згурська зазначала, що виконавська культура, віддзеркалюючи особистість інтерпретатора, є мірою його духовного, професійного розвитку, ступенем розкриття індивідуальності виконавця відповідно до об’єктивної основи твору під час інтерпретаторської діяльності [ 43, 27 ].
Культура особистості виконавця є найважливішою якісною характеристикою рівня розвитку, способом і мірою реалізації її сутнісних сил, здібностей та обдарувань.
Можна зазначити, що процес формування виконавської культури буде ефективним за умов естетизації навчального процесу; взаємодії мистецтв і міжпредметних зв'язків; використанні у формуванні виконавської культури засобів вокального мистецтва; особистісного підходу, індивідуалізації і диференціації у відборі навчально-творчих завдань, направлених на формування виконавської культури майбутніх солістів-вокалістів.
Особливий характер набуває вокально-виконавська культура в діяльності соліста-вокаліста, що проявляється в інтеграції його виконавських та художніх якостей. Це складний, багатогранний і розвивається процес, в якому музичні, художні, артистичні здібності допомагають здійсненню творчої професійної діяльності.

1.2. Вітчизняна естрадна пісня як засіб формування виконавської культури соліста-вокаліста

В останні роки в нашій країні здійснюється певна робота, спрямована на розвиток сучасного естрадно-пісенного мистецтва. Державою приділяється велика увага цій сфері, серед широкої громадськості, зокрема у молоді, зростає інтерес до естрадного мистецтва, з'являються все нові і нові творчі групи і виконавці. На сьогодні життя іде з прискореним темпом та веде за цим постійні переміни, які спонукають нас до перегляду естрадно-пісенного мистецтва.
Разом з тим, допускаються помилки і прорахунки у створенні умов для підвищення культури естрадного мистецтва, професійної майстерності естрадних виконавців та всебічного виявлення таланту молодих співаків. В результаті безвідповідального ставлення відповідних організацій, а також окремих естрадних гуртів і солістів, поряд з високохудожніми музичними творами, службовцями вихованню почуття любові до Батьківщини, відданості ідеям незалежності, в концертних, теле- і радіопрограмах звучать беззмістовні і художньо слабкі пісні, які в подальшому поширюються через аудіо-, відеокасети, надаючи тим самим негативний вплив на духовне виховання.
Такі науковці, як А. Жебровська, І. Лепша, О. Сапожнік, В. Чепеленко та ін. досліджували окремі етапи становлення вокально-естрадного виконавства.
О. Сапожнік зауважив: «Разом із тим, виникає потреба у поглибленому культурологічному аналізі мистецтва музичної естради, виробленні принципів нового бачення історії вітчизняного вокально-естрадного мистецтва в контексті системного вивчення тенденції розвитку української естрадної пісні та її ролі у розвитку музичної культури України» [ 85 ].
Естрадне вокальне мистецтво суттєво впливало і продовжує впливати на культурну еволюцію українського суспільства.
Українська музика, як і музика багатьох інших народів світу, має досить велику історію свого розвитку. За період існування країни сталася велика кількість змін, були освоєні нові стилі і жанри і створені національні музичні інструменти, що зробило її унікальною і красивою.
Основні історичні типи української естрадної пісні – «фольклорний», «шлягерний», а також динаміка зростання їх суспільної ролі досліджуються у різних наукових працях засобами історико-типологічного аналізу [ 63 ].
Ю. Прохорова зазначає, що виконання естрадної пісні – це “складний індивідуальний процес, що передбачає опанування широкого діапазону музичних творів вокального жанру, глибоке розуміння його різноаспектних і специфікованих форм, стилів, напрямів, манери інтерпретації, певного звучання голосового апарату поряд із виявом акторської та хореографічної майстерності, вміння знаходити активно-позитивну “психологічну домінанту” з аудиторією слухачів” [ 78 ].
Розвиток української музики можна поділити на кілька типів, а саме на народну і професійну музику, а також на музику світського періоду і сучасну. Народна українська музика почала зароджуватися багато століть до нашої ери, коли ще самої держави не існувало, але народи, які проживали на території сучасної України, на багато століть вперед залишили свій відбиток, але перші згадки про українську музику з'явилися лише в XI столітті. Музика того часу мала велике значення і використовувалася для супроводу різних церемоній, обрядів та інших заходів.
А. Матвійчук відзначав : «Становлення вітчизняного естрадного мистецтва відбувалося у руслі стрімкої професіоналізації кадрів традиційних жанрів та запозичення деяких видів західного масового мистецтва» [ 63 ].
Шлях вітчизняної естради ніколи не був простим і гладким. 50-ті роки – дата зародження української естра

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллин Э.Б. Теория музыкального образования: учеб. для студентов высш. пед. учебн. заведений /Э.Б. Абдуллин, Е.В. Николаева. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 336 с.
2. Абдуллин Э. Б. Теория и практика музыкального обучения в общеобразовательной школе / Едуард Борисович Абдуллин. М.: Просвещение, 1983. – 112 с.
3. Актуальні питання естетичного виховання молоді засобами музики: монографія [для студ., асп. та молодих викл. вищ. навч. закл.] /М.А.Печенюк, О.М. Прядко та ін. – Кам’янець-Подільський: Видавець ПП Зволейко Д.Г., 2014. – 200 с
4. Андреев В.И. Педагогика творческого саморазвития: Инновационный курс: в 2 кн. /Валентин Иванович Андреев. Кн. 2. – Казань,1998. – 320 с.
Андрущенко В.П. Про концептуальні засади філософії освіти України / В. П. Андрущенко, В. С. Лутай // Нова парадигма. – Вип. 36. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. – С. 8-20..
5. Антонюк В. Г. Вокальна педагогіка (сольний спів) : підруч. / Антонюк В.Г. – К. : ЗАТ «Віпол», 2007. – 174 с.
6. Антонюк В.Г. Українська вокальна школа: етнокультурологічний аспект: [монографія] / Валентина Геніївна Антонюк. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Українська ідея, 2001. – 144 с.
7. Арнольдов А. И. Путь к храму культуры / Арнольд Исаевич Арнольдов. – М.: Грааль, 2000. – 107 с.
8. Аспелунд Д. Л. Развитие певца и его голоса / Аспелунд Д. Л. - М. - Л.: Музгиз, 1952. - 192 с
9. Бабіч Д. Р. Формування виконавської майстерності майбутніх артистів естрадних ансамблів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 “Теорія та методика навчання музики” / Д. Р. Бабіч. – К., 2004. – 21 с.
10. Багрунов В.П. Азбука владения голосом / Владимир Павлович Багрунов. М.: СПб, Композитор, 2010. – 220 с.
Белкин А.С. Основы возрастной педагогики : учеб. пособие [для студ. высш. учеб. завед.] / А.С. Белкин. – М. : Академия, 2000. – 192 с.
11. Бондаренко А. В. Специфіка організації самостійної роботи майбутнього вчителя музики з використанням мультимедійних технологій : методичні рекомендації для студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів / Анжеліка Володимирівна Бондаренко. – Кривий Ріг : КПІ ДВНЗ «КНУ», 2011. – 164 с.
12. Борев Ю.Б. Общение с искусством  Юрий Борисович Борев // Эстетика. –Ростов н/Д : “Феникс”, 2004. – С. 606-674..
13. Брылин Б. А. Проблема развития вкуса и современная популярная музика / Борис Андреевич Брылин. – К. : КГИК, 1997. – 173 с., с. 88
14. Ван Цзяньшу Педагогічні умови формування вокально-виконавської культури майбутніх учителів музики /Ван Цзяньшу //Современные аспекты культурного диалога: Россия-Украина. Сборник материалов ІІ Международной научно-практической конференции. – Краснодар: ООО «Просвещение-Юг», 2013. – С. 42-46.
15. Василенко Л.М. Взаємодія вокального і методичного компонентів у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя музики: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 – “Теорія та методика музичного навчання”/ Василенко Людмила Михайлівна. – К., 2003. – 211 с.
16. Венгрус Л.А. Пение и фундамент музыкальности / Л.А. Венгрус. – Великий Новгород: Новгор. гос. ун-т им. Ярослава Мудрого, 2000. – 203 с.
17. Вилкорезова Л.А. Формирование вокальных навыков на начальном этапе обучения / Л.А. Вилкорезова // Педагогічна Сумщина. – 2003. – № 3. – С. 24-
18. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка№11 (246), Ч. І, 2012
19. Вотріна В. В. Мистецтво співу і вокальна методика М. Е. Донець-Тессейр. – Київ, 2001. – 271 с.
20. Вульфов Б.З. Основы педагогики: учеб. пособие: /Б.З.Вульфов, В.Д.Иванов. [2-е изд., перераб. и доп.]. — М.: УРАО, 2000. — 614 с.
21. Выготский Л.С. Психология искусства /Лев Семенович Выготский [сост. М.Г. Ярошевский]. — Р н/Д.: Феникс, 1998.– 479, [1] с.
22. Гильбурд Г. Исполнительское искусство – сфера проявления художественной идеи / Г. Гильбурд. – Томский университет, 1984. – 197 с.
23. Головащенко М. І. Олександр Мишуга / Головащенко М. І. - К. : Музична Україна, 1971. - С. 36
24. Голубев П.В. Поради молодим педагогам-вокалістам. – К.: Музична Україна, 1983.
25. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методичні поради молодим науковцям /Гончаренко Семен Устинович. – Київ-Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. – 278 с.
26. Гнидь Б. П. Історія вокального мистецтва : підруч. / Гнидь Б. П. – К. : НМАУ, 1994. – 320 с.
27. Гринь Л. Історичний аспект розвитку української вокальної школи XX сторіччя. – Запоріжжя, - 5 с.
28. Гребенюк Н.Є. Формування вокально-виконавських навичок та роль міжособистісного спілкування у класі сольного співу : автореф. дис.
на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.02 «Теорія та методика навчання у мистецьких навчальних закладах» /Н.Є. Гребенюк. – К., 1994. – 18 с.
29. Гребенюк Н.Є. Особистісно орієнтований підхід у розвитку індивідуальності співака /Н.Є. Гребенюк. //Музичне виконавство: наук. вісник Нац. муз. акад. України імені П.І. Чайковського,– К.: НМАУ, 2000. – Вип. 14, кн. 6. – С. 156-165.
30. Гуренко Е.Г. Проблемы художественной интерпретации: философский анализ. – Новосибирск: Наука, 1982. – 39 с.
31. Гусейнова Л.В. Педагогічні умови формування виконавської культури майбутнього вчителя музики //Наукові записки Ніжинського педагогічного університету імені Миколи Гоголя: Серія Психолого-педагогічні науки. - №3. – Ніжин: НДПУ. 2002. – С. 44-46.
32. Гусейнова Л.В. Інструментально-виконавська діяльність як засіб професійної підготовки майбутнього вчителя музики //Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченко: Серія Педагогічні науки. – № 6. – Луганськ: ЛДПУ. 2002. – 48-51
33. Гусейнова Л.В. Педагогічна модель формування готовності до інструментально-виконавської діяльності //Наукові записки Ніжинського педагогічного університету імені Миколи Гоголя: Серія Психолого-педагогічні науки. - №1. – Ніжин: НДПУ. 2004. – С. 61-64.
34. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения : учеб. пособие
[для студ. высш. учеб. завед.] / В.В. Давыдов. – М. : Академия, 2004. – 288 с.
35. Данься Л. Удосконалення виконавської культури студента-піаніста у процесі концертної діяльності. Проблеми підготовки сучасного вчителя № 8 (Ч. 1), 2013
36. Даньшина Н.Д. Словник вокальних термінів / Даньшина Н.Д.,
Козлова В.І., Коробка В.І. – Ніжин, 2001. – 74 с.
37. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: підручник/ Дичківська Ілона Миколаївна. – 2-ге вид., допоан. К.: Академвидав, 2012. – 352 с. – (Серія «Альма-матер»).
38. Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики / Леонид Борисович Дмитриев. – М.: Музыка, 2000. – 368 с.
39. Дубасенюк О. А. Професійна підготовка майбутніх вчителів до педагогічної діяльності: монографія/ О. А. Дубасенюк, Т. А. Семенюк, О.Є. Антонов. – Житомир: Житомирський державний педагогічний університет, 2003. – 192 с.
40. Євтушенко Д.Г. Роздуми про голос: нотатки педагога-вокаліста / Дометій Гурійович Євтушенко. – К.: Муз. Україна, 1979. – 91 с.
41. Емельянов В.В. Развитие голоса. Координация и тренинг. 6-е изд., стер. /Виктор Вадимович Емельянов – СПб.: Издательство «Лань»; «Издательство Планета музыки», 2010. – 193 с.: ил. – (Учебники для вузов. Специальная литература).
42. Ерасов Б. С. Социальная культурология / Борис Сергеевич Ерасов. – М.: Аспект-Пресс, 1996. – 591 с.
43. Згурська Н. М. Формування музично-виконавської культури майбутнього вчителя : дис. … канд.пед.наук : 13.00.02 / Згурська Наталія Миколаївна М. П. Драгоманова. – К., 2001. – 184 с.
44. Зязюн І.А. Інтеграційна функція культурної парадигми / І. А. Зязюн // Професійно-художня освіта України : зб. наук. праць [редкол. : І. А. Зязюн (голова), В. О. Радкевич, Н. М. Чепурна (заступники голови) та ін.]. – Київ; Черкаси : Видавництво “Черкаський ЦНТЕІ”, 2008. – Вип. V. – С. 3-13.
45. Иванов А.П. Искусство пения / Алексей Петрович Иванов. – М.: Голос-Пресс, 2008. – 224 с.
46. Каган М.С. Морфология искусства: историко-теоретическое исследование внутреннего строения мира искусств. – Л.: Искусство, 1970. –348 с.
47. Каган М. С. Философия культуры / Моисей Самойлович Каган. – СПБ: ТОО ТК «Петрополис» , 1996. – 416 с.
48. Коган Л. М. Цель и смысл жизни человека / Л. М. Коган. – М.: Мысль, 1984. – 252 с.
49. Козій О.М. До проблеми формування вокальних навичок майбутніх учителів музики на заняттях з постановки голосу / О.М. Козій //Проблеми підготовки сучасного вчителя: збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / [ред. кол.: Побірченко Н.С. (гол. ред.) та ін.]. – Умань: ПП Жовтий О.О., 2012. – Випуск 5. – Ч.1. – С. 41
50. Корнилова О.П. Національна доктрина розвитку освіти в XXI столітті / О.П. Корнилова // Мистецтво та освіта. – 2002. – № 3. – С. 2–3
51. Корыхалова Н. П. Интерпретация музыки / Н. П. Корыхалова. – М.: Музыка, 1979. – 208 с.
52. Крылова Н.Б. Культурология образования – М.: Народное образование, 2000.–272 с.
53. Лабінцева Л. П. Розвиток виконавських здібностей музикантів - інструменталістів як чинник успіху сценічної майстерності / Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
54. Левидов И.И. Певческий голос в здоровом и больном состоянии / И.И. Левидов. – М. : Искусство, 1939. – 249 с.
55. Леонтович М.Д. Практичний курс навчання співу у середніх школах України / М.Д. Леонтович; упоряд. Л.О.Іванова. - К.: Муз. Україна, 1989. - 133 с.
56. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность // Избр. психол. произв.: В 2-х Т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 2. – 153 c
57. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. // Избр. психол. произв. : в 2-х т. - Т.2. - М. : Педагогика, 1983. - С. 94-231.
58. Лотман Ю. М. Избранные статьи: В 3-х т. Т. 1 : Статьи по семиотике и типологии культуры / Юрий Михайлович Лотман. – Таллинн: Александра, 1992. – 479 с.
59. Лотман Ю. М. Структура диалога как принцип работы семиотического механизма: Труды по знаковым системам / Юрий Михайлович Лотман. – Тарту: Тарт. Ун-т, 1984. – Вып 17. – С. 43-54
60. Макарова В.А. Феномен Глухівської співочої школи – першого вітчизняного музичного учбового закладу / В.А. Макарова, Л.А. Макарова // Педагогічні науки. – Суми : СДПУ, 1999. – С. 101–108.
61. Маруфенко О.В. Особливості вокальної підготовки в системі мистецько-педагогічної освіти / О.В. Маруфенко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – Суми : СумДПУ, 2010. – С. 175–180.
62. Масол Л.М. Концепція загальної мистецької освіти / Л.М. Масол // Мистецтво та освіта. – 2004. – № 1. – С. 2-5.
63. Матвійчук А. Історична еволюція поетики української пісні (кінець XIX початок XX ст.): автореф. дис… канд. іст. наук: спец. 17.00.01 – «Теорія та історія культури» / А.Матвійчук; КНУКіМ. – К., 2006. – 19 с.
64. Медушевський В.В. Человек в зеркале интонационной формы // Советскаямузика / В.В. Медушевський. –1980. – №9. – С. 39-48.
65. Медушевський В.В. Двойственность музыкальной формы и восприятия музыки // Восприятие музики / В.В. Медушевський. – М., 1980. – С. 178-194.
66. Межуев В. М. Проблемы философии и культуры / Вадим Михайлович Межуев. – М.:Мысль, 1984. – 325 с.
67. Менабени А. Г. Методика обучение сольному пению: Учеб. Пособие для студентов пед. ин-тов / А. Г. Менабени – М.:Просвещение, 1987. – 95 с.
68. Мережко Ю.В. Забезпечення культорологічної основи осягнення старшокласниками української вокальної творчості / Ю.В. Мережко // Науковий часопис : зб. наук. праць / [голов. ред. О.П. Щолокова]. – К.: НПУ, 2011. – Вип. 11 (16). – С. 281-286
69. Мішедченко В. В. Формування музично-педагогічної культури майбутніх учителів початкових класів і музики: дис. …канд..пед.наук : 13.00.02 / Мішедченко Валентина Василівна. – К.,2002. – 223 с.
70. Мозгальова Н. Г. Теоретико-методичні засади інструментальної підготовки вчителя музики [Текст] : монографія ∕ Н. Г. Мозгальова ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2011. – 486 с.
71. Мозговий М. П. Становлення і тенденції розвитку української естрадної пісні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 «Теорія та історія культури» / М. П. Мозговий. – К., 2007. – 19 с.
72. Москаленко В.Г. Лекции по музыкальной интерпретации: учеб. пособие. /Виктор Москаленко. – 272 с
73. Олексюк О.М. Формування духовного потенціалу студентської молоді / О.М. Олексюк. – К. : Мін-во культури і мистецтв України, КДІК, 1996. – 253 с.
74. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтв (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) / Галина Микитівна Падалка. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с., 23
75. Парахонський Б.О. Методологічні аспекти культурології // Національний університет «Києво-Могилянська академія». Маґістеріум. — Вип. 5. Культурологія. — К: Стилос, 2000. — С. 4—11.
76. Педагогічна майстерність: підручник [І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.] /за ред. І.А. Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища шк., 2004. – 422 с.
77. Проблеми підготовки сучасного вчителя : збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / [ред. кол. : Побірченко Н. С. (гол. ред.) та ін.]. – Умань : ФОП Жовтий О. О.,2013. – Випуск 8. – Частина 1. – 365 с.
78. Прохорова Ю. О. До питання підготовки майбутніх фахівців вокально-естрадного співу / Ю. О. Прохорова // Наука і сучасність. Серія: Педагогіка. Філософія: Збірник наукових праць. – Київ: Логос, 2003. - № 39. – С. 133-139
79. Розин В. М. Визуальное восприятие в современной культуре / В. М. Розин // Alma mater. – М., 1998. - № 7. – С. 40-43
80. Рудницька О. П. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості / О. П. Рудницька // Художня освіта і проблеми виховання молоді. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 3-10.
81. Рудницька О. П. Музика і культура особистості: проблеми сучасної педагогічної освіти: Навч. посібник / Оксана Петрівна Рудницька. – К.: ІЗМН,1998. – 247 с.
82. Рудницька О. П. Про філософію мистецької освіти / О. П. Рудницька // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка - Тернопіль., 1999. - № 2. – С.3-6
83. Сабатовська І. С. VI Международная научно-практическая конференция "Спецпроект: анализ научных исследований". Професійна культура особистості: структура та критерії вимірювання. – Харків, 2011.
84. Сабатовская И. С. Проблема профессиональной культуры в современной отечественной социологической литературе / И.С. Сабатовская // Вченi зап . Харк . гуманiт . ун-ту «Нар. укр. акад.». – 2002. – Т. 9. – С. 206–214.
85. Сапожнік О.В. Сучасна популярна естрадна музика / О.В. Сапожнік. – К.: Держ.академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2000. – 64 с.
86. Сохор А. Н. Вопросы социологии и эстетики музыки: Статьи и исследования / А. Н. Сохор. – ч. 1. – Л.: Сов. Композитор, 1983. – 296 с.
87. Строков В. И. Формирование музыкальной культуры молодежи в условиях деятельности концертно-зрелищных учреждений: дис. … канд. пед. наук: 13.00.05. / Владимир Иванович Строков. – Тамбов, 2006. – 189 с.
88. Сухомлинский В.А. Сто советов учителю /Василий Александрович Сухомлинский. – К.: Рад. школа, 1984. – 254 с.
89. Сучасний філософський словник /за ред. акад. В.П.Андрущенка. – К.: Вища школа, 2003. – С. 156-289
90. Тельчарова Р. А. Музыка и культура (Личностный подход) / Римма Аркадьевна Тельчарова. – М.:Знание, 1986. – 64 с.
91. Тельчарова Р. А. Музыка и культура: серия Эстетика / Римма Аркадьевна Тельчарова. – 1985. - № 11. – 80 с.
92. Тельчарова Р. А. Уроки музыкальное культуры: Кн. для учителя: из опыта работы / Римма Аркадьевна Тельчарова. – М.: Просвещение, 1991. – 158с.
93. Успенский Б. А. Семиотика искусства / Борис Андреевич Успенский. – М.: Языки русской культуры. – 1995. – 360 с.
94. Феруз С. А. Воспитание музыкальной культуры в семье : автореф. дис. на соискание учен.степени канд.пед.наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика и история педагогики» – М., 1990. – 19 с.
95. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге / Мартин Хайдеггер. – М.: Высшая школа, 1991. – 190 с.
96. Цагарелли Ю.А. Психология музыкально-исполнительской деятельности: учеб. пособ. /Ю.А. Цагарелли. – СПб.: Изд-во «Композитор* Санкт-Петербург», 2008. – 368, [1] с.
97. Цзинхен Г. Проблеми підготовки сучасного вчителя № 8 (Ч. 1), 2013
98. Чавчадзе Н. З. Культура и ценности / Н. З. Чавчадзе. – Тбилиси: Медниереба, 1984. – 171 с
99. Шаляпин Ф. Воспоминания / Шаляпин Ф. - М. : Музгиз, 1974. - С. 98
100. Шевнюк О. Л. Культурологічна освіта майбутнього вчителя: теорія і практика: Монографія / Олена Леонідівна Шевнюк. – Київ, НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2003. – 232 с.
101. Шевнюк О. Л. Теорія і практика культурологічної освіти майбутніх учителів у вищій школі : дис.. …доктора пед. наук : 13.00.04 / Шевнюк Олена Леонідівна. – К., 2004. – 555 с.
102. Шевченко О.Ю. Основи сольного, ансамблевого та хорового співу / О.Ю. Шевченко // Художньо-естетична освіта та виховання :
зб. авт. експерим. профіл. прогр. / [упоряд. Г.Д. Матвеєва]. –
Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2008. – С. 315–354.
103. Шостак Г. В. Музика масових жанрів як фактор формування музичної культури підлітків : дис. …канд. пед. наук : 13.00.02. / Шостак Геннадій Володимирович. – К., 1995. – 177 с.
104. Шульгіна В.Д. Українська музична педагогіка /Валерія Дмитрівна Шульгіна. – К.: ДАКККіМ, 2008. – 240 с.
105. Юдин С.П. Певец и голос / С.П. Юдин. – М.–Л. : Музгиз, 1947. – 139 с.
106. Юнг К.Г. Сознание и бессознательное /Карл Густав Юнг. – СПб-М.: АСТ, 1997. – 544, [2] с.
107. Яконюк В.Л. Музыкант. Потребность. Деятельность. /В.Л.Яконюк. – Минск, 1993. – С. 19-55.
108. Child I. P. The personality in the culture // Handbook of personality: theory and research / I. P. Child.- Chicago, 1968. – P.82-145
109. http://www.stattionline.org.ua/pedagog/80/14012-...
110. http://www.radiosvoboda.org/content/article/24231373.html