ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
Автор(ка)
Прокопенко Наталія Анатоліївна
Ступінь
Магістр
Група
не вказано
Спеціальність
231 Практична психологія
Кафедра
Кафедра практичної психології
Анотація
ВСТУП
Актуальність дослідження. У період побудови демократичної держави
великої громадської важливості набуває проблема девіацій. Непросте економічне становище країни, крах колишнього світогляду і несформованість нового призводить до труднощів і внутрішніх конфліктів. Особливо важко в цей період підростаючому поколінню. Серед молоді посилився нігілізм, демонстративне і зухвала поведінка по відношенню до дорослих поведінка, частіше і в крайніх формах стали проявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді, серед них виділяються і підлітки.
Підлітковий вік - це найбільш важкий і складний з усіх вікових періодів, що представляє собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних психологічних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв'язку зі страхом усвідомлення. Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних та агресивних вчинках, відсутності інтересу до навчання, адиктивних тенденцій і т. д.
Проявами девіантної поведінки у підлітків цікавилось багато дослідників, які досліджували її з різних позицій.
Ч. Ломброзо з позиції антропології вважав, що у самогубців є характерні особливості будови черепа, які діють на його мозок і поведінку. Е. Дюркгейм розвивав соціологічну теорію суїцидальної поведінки, пов'язуючи її з процесом дезінтеграції соціальних інститутів.
На думку спеціалістів О.О. Бодальова, М. І. Буянова, А. Г. Хрипкова причинами девіації, перш за все, є грубість батьків, які займають низький статус в соціумі.
Г.М. Андрєєва стверджує, що девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя.
Важливим є дослідження психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітків, та встановлення причини виникнення такого феномену, який впливає на психічний і психологічний розвиток підлітка.
Об’єкт дослідження – девіантна поведінка.
Предмет дослідження – психологічні особливості девіантної поведінки у підлітковому віці.
Мета дослідження – дослідити психологічні особливості девіантної поведінки у підлітковому віці та проаналізувати причини виникнення підліткових девіацій.
Відповідно до предмета та мети визначено завдання дослідження:
1. Проаналізувати психологічні та педагогічні літературні джерела з проблеми дослідження.
2. Дослідити психологічні особливості девіантної поведінки у підлітковому віці.
3. Розробити та апробувати тренінг з корекції девіантної поведінки підлітків.
Для вирішення поставлених завдань нами був використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів і конкретних методик: аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження, спостереження, бесіда; анкетування; методика «Діагностика стану агресії» (опитувальник Басса-Дарки); «Методика визначення мотивації до успіху і уникнення невдач» (А.О. Реана); «Методика акцентуації характеру і темпераменту особистості» (Тест-опитувальник Р. Шмішека, К Леонгарда); «Тест Спілбергара-Ханіна на виявлення тривожності »
База дослідження. Емпіричне дослідження проводилось на базі Мисайлівського НВК-ЗОШ І-ІІ ступенів. Досліджувалась група школярів, 6,7,8 та 9 класів, загалом 22 особи.
Надійність та достовірність результатів дослідження забезпечувалася використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження та їх адекватністю щодо мети й задач дослідження; достатньою репрезентативністю вибірки, кількісним і якісним аналізом значного об’єму теоретичного емпіричного матеріалу.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що дані про особливості девіантної поведінки підлітуів можуть бути використані в роботі психологічної служби у сфері освіти, а також при організації та здійсненні навчальної діяльності у школах.
Структура та обсяг роботи. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 46 найменувань, 1 додатка. Повний зміст роботи становить 50 сторінок, проілюстровано 4 рисунками та 4 таблицями.
Актуальність дослідження. У період побудови демократичної держави
великої громадської важливості набуває проблема девіацій. Непросте економічне становище країни, крах колишнього світогляду і несформованість нового призводить до труднощів і внутрішніх конфліктів. Особливо важко в цей період підростаючому поколінню. Серед молоді посилився нігілізм, демонстративне і зухвала поведінка по відношенню до дорослих поведінка, частіше і в крайніх формах стали проявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді, серед них виділяються і підлітки.
Підлітковий вік - це найбільш важкий і складний з усіх вікових періодів, що представляє собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних психологічних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв'язку зі страхом усвідомлення. Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних та агресивних вчинках, відсутності інтересу до навчання, адиктивних тенденцій і т. д.
Проявами девіантної поведінки у підлітків цікавилось багато дослідників, які досліджували її з різних позицій.
Ч. Ломброзо з позиції антропології вважав, що у самогубців є характерні особливості будови черепа, які діють на його мозок і поведінку. Е. Дюркгейм розвивав соціологічну теорію суїцидальної поведінки, пов'язуючи її з процесом дезінтеграції соціальних інститутів.
На думку спеціалістів О.О. Бодальова, М. І. Буянова, А. Г. Хрипкова причинами девіації, перш за все, є грубість батьків, які займають низький статус в соціумі.
Г.М. Андрєєва стверджує, що девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя.
Важливим є дослідження психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітків, та встановлення причини виникнення такого феномену, який впливає на психічний і психологічний розвиток підлітка.
Об’єкт дослідження – девіантна поведінка.
Предмет дослідження – психологічні особливості девіантної поведінки у підлітковому віці.
Мета дослідження – дослідити психологічні особливості девіантної поведінки у підлітковому віці та проаналізувати причини виникнення підліткових девіацій.
Відповідно до предмета та мети визначено завдання дослідження:
1. Проаналізувати психологічні та педагогічні літературні джерела з проблеми дослідження.
2. Дослідити психологічні особливості девіантної поведінки у підлітковому віці.
3. Розробити та апробувати тренінг з корекції девіантної поведінки підлітків.
Для вирішення поставлених завдань нами був використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів і конкретних методик: аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження, спостереження, бесіда; анкетування; методика «Діагностика стану агресії» (опитувальник Басса-Дарки); «Методика визначення мотивації до успіху і уникнення невдач» (А.О. Реана); «Методика акцентуації характеру і темпераменту особистості» (Тест-опитувальник Р. Шмішека, К Леонгарда); «Тест Спілбергара-Ханіна на виявлення тривожності »
База дослідження. Емпіричне дослідження проводилось на базі Мисайлівського НВК-ЗОШ І-ІІ ступенів. Досліджувалась група школярів, 6,7,8 та 9 класів, загалом 22 особи.
Надійність та достовірність результатів дослідження забезпечувалася використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження та їх адекватністю щодо мети й задач дослідження; достатньою репрезентативністю вибірки, кількісним і якісним аналізом значного об’єму теоретичного емпіричного матеріалу.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що дані про особливості девіантної поведінки підлітуів можуть бути використані в роботі психологічної служби у сфері освіти, а також при організації та здійсненні навчальної діяльності у школах.
Структура та обсяг роботи. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 46 найменувань, 1 додатка. Повний зміст роботи становить 50 сторінок, проілюстровано 4 рисунками та 4 таблицями.
Зміст
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
1.1 Психологічна сутність девіантної поведінки
В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людської поведінки. Як небажана вважається поведінка: злодіїв і геніїв, лінивих і занадто працелюбних. Різні відхилення в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми – як в позитивному, так і в негативному напрямку - загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все. Відхилення поведінки діяльності від норм прийнято називати девіантним, тобто це такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Сутність девіантної поведінки полягає у не дотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до порушення взаємодії особистості і суспільства[8,40].
Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної поведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.
В психології існує кілька понять, які характеризують цю соціальну групу: важковиховувані, кризові, педагогічно запущені, дезадаптовані, асоціальні, аморальні підлітки. Підлітковий вік є достатньо складним кризовим періодом розвитку. На думку К. Левіна, підліток знаходиться в стані “маргінальної особистості”: він вже вийшов з дитячого віку, але ще не став дорослим. В цьому віці підліток стикається з багатьма труднощами та не завжди при зустрічі з новою ситуацією може знайти адаптивні способи її вирішення[10,178].
Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, СІ. Яковенко та ін.[10, 180].
Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед психологічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору медичної норми на осі "здоров'я — хвороба". Девіантна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології, оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особистості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція"[10, 182].
Девіантна поведінка поєднується з хорошим знанням норм моралі та законів. Але розуміння того, що так поводитись не можна, не зупиняє індивіда, який обрав саме такий спосіб самоствердження.
При цьому девіантні дії виступають:
- у якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки);
- як засіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності (вживання алкоголю та наркотиків);
- як самоціль, що задовольняє потребу у самоствердженні (знущання над тваринами)[19,67].
Девіантна поведінка найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці і пояснюється порівняно невисоким рівнем інтелектуального розвитку, особистісною незрілістю, залежністю від вимог групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій, наявністю великої кількості суперечностей соціально-психологічного характеру у цьому віковому періоді. Девіантна поведінка у підлітків може виступати у якості засобу самоствердження, протесту проти дорослих. Девіантні підлітки часто виявляють цілий ряд особливостей, які свідчать про значні емоційні порушення. Вони, зазвичай, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні.
Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові[19,87].
На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [10,184].
Найбільш повною та зручною є класифікація девіацій О. В. Змановської, за якою виділяється дві групи: деструктивна (антисоціальна та асоціальна поведінка) та аутодеструктивна (адиктивна та суїцидна поведінка).
Антисоціальна поведінка суперечить правовим нормам, погрожує соціальному порядку та оточуючим людям. У дорослих людей вона проявляється у формі правопорушень, які караються законом. У підлітків переважають такі види як хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насилля, торгівля наркотиками. У віці від 5 до 12 років найбільш поширеними є: насилля до молодших, жорстокість до тварин, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали, крадіжки.
Асоціальна (аморальна) девіація — це порушення моральних норм, що загрожує благополуччю міжособистісних взаємин. Може проявлятися в агресії, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, зваблення, вуайеризм, ексгібіціонізм), азартних іграх на гроші, бродяжництві, утриманстві. У підлітковому віці найбільш поширеними є: втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, брехня, агресивна поведінка, промис- куітет (безладні статеві зв'язки), графіті, субкультурні девіації (сленг, татуювання). У дітейчастіше зустрічаються вгечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, брехня, крадіжки, жебракування, здирство[20,90].
Аутодеструктивна девіація відхиляється від медичних або психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Саморуйнуюча поведінка зустрічається у таких формах: суїциди, хімічна залежність, фанатизм (наприклад, участь в деструктивно-релігійному культі), віктимність (психологічна схильність до того, щоб стати жертвою).
Специфікою аутодеструктивної поведінки підлітків є її опосередкованість груповими цінностями. У підлітків зустрічається: наркозалежність, самопорізи, комп'ютерна залежність. У дитячому віці можуть бути: куріння, токсикоманія[20,67].
Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну та психологічну адаптацію індивіда. Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки[13,89]. Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства. В психологічному підході розрізняють кілька психологічних шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. В цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.
Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду[15,134].
1.2 Характеристика підліткового віку
Підлітковий вік - час швидких змін, фізіологічних, психологічних, соціальних. Підлітковий вік має сенс розділити на три стадії - ранню, середню й пізню. Зміни в кожний із цих періодів відбуваються з різною інтенсивністю й у різний час для кожного підлітка[37, 207].
Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.
В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини[20,316].
Ще на початку століття Л.С. Виготський у широко відомій на той час книзі "Педологія підлітка" запропонував об'ємне розуміння підліткового віку, яке зберігає свою значущість і в сучасний період. Суть його полягала в наявності трьох точок дозрівання, які не співпадають одна з одною. Статеве дозрівання, на думку вченого, починається і закінчується раніше, ніж наступає кінець загальноорганічного розвитку підлітка, і раніше, ніж підліток досягне завершення свого соціально-культурного становлення. Графічно Л.С. Виготський зобразив це у вигляді трикутника, вершинами якого слугували визначені точки дозрівання: статевого (s), загально-органічного (з) і соціального (с)[20,307].
Взагалі життєві етапи розвитку людини включають три часові модальності: хронологічний, соціальний та історичний вік. Перший відображає розвиток когнітивного, соціального, статевого та інших планів у онтогенезі. Другий — систему норм, соціальних вимог і правил поведінки, що засвоюються у певному віці конкретного суспільства. Третій — положення людини в тих чи інших вікових групах, які послідовно розвиваються в ході історії[21,67].
В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід підліткового віку, його домінуючі цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова загальної спрямованості особистості підлітка.
У наукових дослідженнях психологів установлені цікаві факти, що стосуються меж підліткового віку. Якщо в 50-х роках перехідний момент в уявленнях про майбутнє, вибір майбутньої професії спостерігався і був актуальним для підлітків 15 років (Л.І. Божович), в 60-х — 17 років (Н.І. Крилов), то в 80-х і 90-х — це рубіж 13 років (Н.Н. Толстих). Таку розбіжність результатів можна пояснити зміною соціальної ситуації розвитку поколінь підлітків. Це підтверджує як історичну, так і соціальну обумовленість розвитку особистості підлітка і вказує на відсутність стабільних меж даного віку. В розвинутих країнах світу останнім часом спостерігається тенденція до поступового збільшення тривалості цього періоду життя. За сучасними даними він охоплює майже десятиліття — від 11 до 20 років. Але суб'єктивна середня тривалість підліткового віку в різних країнах коливається в діапазоні, від 4 до 7 років і залежить від соціального становища молодої людини і тривалості її освіти[10,179].
Основна проблема встановлення тривалості підліткового віку в процесі індивідуального розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок пов'язаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в світ дорослих. Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує. Вчений-дослідник даного віку М. Кле у зв'язку з цим зазначає, що підлітковість — спосіб існування, який виникає з початком пубертату і закінчується тоді, коли індивід досягає незалежності у своїх вчинках, тобто коли він дозрів емоційно, соціально і володіє мотивацією до виконання ролі дорослого[1,350].
В традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку індивіда від 10—11 до 14—15 років. У психологічній літературі навколо даного віку існує широка термінологія, яка має цілий синонімічний ряд: "критичний вік", "критичний період", "зламний вік", "перехідний вік". Підлітково-знавці схиляються до думки, що лише останній термін адекватно визначає суть тих явищ, які протікають у цей період. "Перехідний вік" характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначається зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до "придбання" почуття особистості[2,45].
У ранньому підлітковому віці (від 10 до 14 років) центральними питаннями є питання незалежності й усвідомлення себе, інтерес до власного тіла, інтерес до однолітків, їхніх цінностей і моделей поведінки, зменшується інтерес до світу дорослих. Власні цінності протиставляються цінностям родини. Підліток у цьому віці занурений у себе, зростає кількість конфліктів із приводу школи, роботи вдома, вибору друзів. У підлітка з'являється прагнення бути в групі, з'являються «герої», підліток центрується на сьогоденні, стає егоцентриком. Підліток стає більше замкнутим або сором’язливим, іноді від сором'язливості й непевності в собі з'являється деяка розв'язність у поведінці. Іноді з'являється відчуття власної невразливості, прагнення перевірити себе, що приводить до поведінки, що тяжіє з ризиком. Більшість підлітків страждає від того, що їх ніхто не розуміє[20,87].
Середній підлітковий вік (15-17 років) характеризується незрілістю суджень, імпульсивністю при сильному бажанні приймати власні рішення, наполягти на своєму. Великий вплив референтної групи, підсилюється заклопотаність своєю фізичною привабливістю для протилежної статті. У цей період підліток більшою мірою усвідомлює взаємозв'язок між вчинками у сьогоденні та їхніми наслідками.
Пізній підлітковий вік пов'язаний із все більшим усвідомленням себе, самовизначенням у майбутній професії, підліток знову здатний прислухатися до думки батьків, будуються довгострокові й короткострокові плани на майбутнє. Підліток багато в чому незалежний і здатний функціонувати самостійно[3,129].
Підліткові проблеми, що стоять перед ними, здаються надзвичайно важливими, інший раз застрашливими. Коло проблем включає розрив з батьками , відкриття негативного відношення до них, усвідомлення себе, індивідуалізацію, відносини з іншими, любов і багато чого іншого. Підлітковому віку властиві сильні коливання емоційного стану, небажання приймати на себе серйозні зобов'язання, відчуття, що суспільство їх не розуміє й не приймає[30,95].
До психолога звертаються підлітки, чий емоційний розвиток і життєвий досвід нетипові й відношення до суспільства нереалістичні. Ще одну групу тих, хто потребує допомоги й підтримки психолога становлять підлітки, які були травмовані у ранньому віці й такі, чиї потреби й бажання можуть бути непослідовні, а зовні можуть виражатися в стані психозу. Підтримка потрібна й тим підліткам, які мають досить цілісну особистість, але при цьому в них є страх зіткнення з життям і суспільством. Вони хотіли б, щоб суспільство (батьки, школа й т.д.) були іншими[30,98].
Нормальною й майже універсальною технікою адаптації підлітків до соціуму є звернення за підтримкою до однолітків. Стан підлітків характеризується внутрішньою потребою нарцистичної підтримки й визнання, потребою послабити залежність і підсвідомий еротичний зв'язок з одним з батьків для того, щоб підготувати себе до незалежності й зрілої любові. Не відчуваючи себе сформованою особистістю, підліток віддає перевагу безпеці групи жаху залишитися наодинці із самим собою. Оскільки в школі й інституті підлітки виявляються разом удалині від батьків, об'єднані статусом меншостей, між ними формуються зв'язки підвищеної інтенсивності[4,261]. Можна говорити, що підліток який не має друзів або підліток, що надає перевагу компанії дорослих, можливо, має емоційні проблеми.
Підлітки схильні до міркування й монологів або ж замикають у мовчанні. Підлітки часто доходять до краю при вираженні якого-небудь почуття, або, навпаки, у спробі уникнути внутрішньої боротьби й занепокоєння, викликаних прихильністю до батьків, підліток вихлюпує свої почуття в лютій ненависті.
Особливий стиль взаємодії підлітків, а також їх явне прагнення до компанії своїх однолітків, робить встановлення з ними контакту й терапевтичних відносин більше важким завданням, чим встановлення контактів з дітьми. Психолог повинен вірити в доброту й порядність підлітка й уміти позитивно реагувати на його поведінку[19,98]. Такт - необхідна складова в роботі з підлітком, тому що через нарцистичну вразливість підлітка до нього потрібен обережний підхід. Залишаючись тактовним, не можна забувати про твердість і необхідність вирішувати хворобливі питання. Підліток кидає виклик традиціям і тому психолог повинен уміти визначати границі своїх можливостей і компетенції, приймати на себе відповідальність. Необхідно створити в підлітка відчуття незалежності й автономії й визнати, що іноді підліток не може відповідати за свої вчинки через пригніченість почуттям провини, гніву або інших екстремальних емоцій. Основна мета психологічної роботи з підлітком - допомогти виробити й закріпити стратегії нормальної поведінки й уміння самостійно пізнати почуття власної значимості й компетентності, без страху думати про труднощі майбутнього життя. Оскільки підліток егоїстичний у своїх бажаннях і вчинках, роботу варто планувати так, щоб він одержував від неї задоволення[32,179].
Розходження статусу психолога й підлітка вимагає від психолога особливого зусилля по встановленню й підтримці відносин співробітництва. Підлітка із самого початку варто познайомити з поняттями «установлення границь» і «конфіденційність». Із самого початку варто сказати підліткові, що все, що відбувається на заняттях строго конфіденційно, крім тих випадків, коли психолог вважає його потенційно небезпечним для нього самого й навколишніх. При виникненні подібної ситуації психолог спочатку доводить до відома підлітка й обговорює з ним плани оптимального розвитку подій[34,182].
Не існує єдиної думки про те, чи треба психологові, що працює з підлітком, зустрічатися з його батьками. Проте, за рідкісними винятками, батьків варто залучати на стадії формулювання проблеми й доводити до відома про плани роботи з підлітком. Підліток може вирішити, що конфіденційність порушена, особливо якщо важкі взаємини з батьками й стали причиною проблем підлітка, і, на його думку, усі, хто спілкується з ними, не може зрозуміти його самого. Тому зустріч із батьками може відбутися до зустрічі з підлітком[12,263].
Буває доцільно сказати відразу підліткові про необхідність спільної зустрічі з батьками, підкресливши при цьому питання конфіденційності, що до перш ніж сказати що-небудь його батькам, ви порадитеся з ним. При цьому виникає завдання підтримки батьківського авторитету, ієрархії родини й збереження довірливих відносин із самим підлітком. Підліткові треба допомогти навчитися виражати свої почуття й думки про батьків, іноді психолог виражає ці почуття за нього.
"Підйоми" і "падіння" в цьому віці обумовлені якісними змінами, які, з одного боку, супроводжуються появою у самого підлітка значущих суб'єктивних труднощів різного порядку, а з іншого — виникненням об'єктивних перешкод при його взаємодії з довкіллям. Така варіативність змін пов'язана з протиріччями підліткового віку. У двотомній книзі Ст. Холла, якого вважають засновником психології перехідного віку, таких протиріч нараховується біля дванадцяти[10,180]. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування — замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить в апатію, жива зацікавленість — у розумову байдужість, прагнення до читання — в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань — в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями — в безконечні розмірковування. Л.С. Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше.
Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість — це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з другого — це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного Я[34,90].
На полярних полюсах даного протиріччя, як на гойдалці, розгойдуються всі підлітки, хоч у кожного з них ці полюси мають різний ступінь виразності. Більше того, в різні історичні часи саме суспільство по-різному "розгойдує гойдалку", піднімаючи вгору то цінність індивідуальності, то цінність суспільства. А підлітки найбільш чутливо схоплюють ці коливання, відбиваючи все у своїй свідомості, поведінці, спілкуванні, діяльності[15,60].
Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям "Я", опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище: він вже не дитина, але ще не ствердився в культурі дорослих.
1.3 Сутність та особливості девіантної поведінки у підлітковому віці
Зміни в поведінці дитини (як-от: дратівливість, брутальність, невихованість, небажання навчатися) спричиняють одночасне бурхливе фізичне зростання і статеве дозрівання, занепокоєння сприйняттям себе іншими людьми та пошук професійного покликання. Підліток намагається самовизначитися, ідентифікувати себе як члена однієї із соціальних груп, що водночас вимагає від нього прийняття атрибутики цієї групи: поведінки, стилю одягу, мовлення[7,256].
Людина не народжується девіантною, а стає такою поступово. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це - невід'ємна частина розвитку. У підлітків з девіантною поведінкою спостерігається порушення в емоційно-вольовій сфері. Для них характерні неврівноваженість, запальність, імпульсивність, часта зміна настрою, емоційна нестійкість. Така нестабільність характеру впливає на відносини в класному колективі з однолітками, з дорослими, призводить до частих конфліктів.
У психолого-педагогічній літературі та практиці школи до підлітків з девіантною поведінкою відносять усіх психічно здорових дітей (з відхиленнями у межах норми), які мають проблеми (затримку, відставання) в етичному, розумовому, емоційно-вольовому розвитку внаслідок недоліків і прорахунків виховання (сімейного або суспільного), несприятливої ситуації розвитку в той чи інший період становлення, тому такі діти не підлягають звичайним заходам педагогічного впливу [1,45].
Цікаво те, що на сьогоднішній день серед мотивів антигромадянської поведінки підлітків майже половина скоєних правопорушень пов’язана із задоволенням примітивних, зокрема аномальних для підліткового віку, потреб (спиртне, тютюнові вироби, наркотичні речовини тощо). За статистикою, частина підлітків (до 20 %) скоюють правопорушення з прагнення пізнати нове, випробувати незвідане, інша частина - з пустощів, з нічого робити (11 %). Та близько чверті відсотків правопорушень здійснюються з бажання самоствердитись серед однолітків [1,47].
Цілком зрозуміло, що сучасна молодь не отримує належної уваги іноді навіть зі сторони батьків, не кажучи вже про державу. Тому під час аналізу та пошуку шляхів подолання девіантної поведінки в школярів необхідно враховувати: особливості підліткового віку, негативні чинники впливу сім’ї, чинники навколишнього середовища, впливи на людину в процесі її розвитку, негативний вплив найближчого оточення і, перш за все, зважати на антипедагогічну поведінку батьків, дорослих, однолітків, негативний вплив засобів масової інформації, особливо телебачення та масової відеопродукції[3,76].
Девіантна поведінка підлітків не відповідає закономірностям «дорослого», що відхиляється. Так, кримінологія пояснює порушення злочинцями загальноприйнятих норм поведінки наявністю у них специфічної системи цінностей, яка протистоїть офіційно схвалюваним або загальновизнаним нормам поведінки. І тому аналіз злочинності, насамперед професійної, спирається на теорію асоціальних субкультур. Але стосовно до неповнолітніх такий підхід правомірний не завжди. Частіше буває, наприклад, що підліток, не заперечуючи самого факту скоєного, не визнає свою провину або порушує правову заборону, який в принципі не відкидає[3,79].
Для пояснення таких явищ звичайно звертаються до теорії нейтралізації, суть якої полягає в тому, що підліток стає правопорушником, засвоюючи прийоми нейтралізації загальноприйнятих норм, а не моральні вимоги і цінності, протилежні цим нормам. Інакше кажучи, підліток прагне несвідомо, як би розширити щодо себе дію пом'якшуючих обставин, виправдати свої дії, навіть внести в них елемент раціональності. Так, опитування показують, що більшість підлітків бачать причину свого злочину у зовнішніх обставин, четверта частина опитаних переконана: в аналогічній ситуації кожний зробив би подібне. Характерна також неадекватна оцінка ступеня завданої шкоди[1,42].
Крім того, досить часто використовуються методи «засудження засуджують» (а судді хто?), Заперечення наявності жертви (сама винна!), Звернення до більш важливим зобов'язанням (не міг кинути товаришів, не мав права трусити і т.д.). Все це свідчить про високий рівень інфантилізму, нездатності співпереживати, співчувати. На жаль, подібне ставлення до своєї поведінки в значній мірі обумовлюється особливостями юридичної практики та правового виховання, що приводять нерідко до формування у неповнолітніх подання про свою безкарність. Це не може не турбувати, оскільки сьогодні на загальному фоні зростання різних форм девіантної поведінки має місце тенденція «омолодження» злочинності. Так, серед неповнолітніх правопорушників помітно (на 46%) збільшилася частка школярів, зростає ймовірність рецидивів: двоє з трьох підлітків після повернення з місць ув'язнення незабаром знову порушують закон[36,104].
Дедалі більшого поширення набувають статева розбещеність, дитяча проституція, збочення. У країні серед молоді зростає кількість алкоголіків, наркоманів. Опитування учнів у 1990 році (вік 14-17 років, половина - дівчатка) показали, що 52,8% достатньо часто вживають спиртні напої, 10,2% хоча б раз в житті пробували наркотичні, а 9,8% - токсичні речовини. Фактично кожен десятий з них ризикує стати хронічним алкоголіком, нарко - чи токсикоманії.
Під девіантною поведінкою розуміють - агресивна поведінка, шкідливі звички, вживання наркотичних речовин. Сприяє формуванню девіантної поведінки: конфліктність у спілкуванні з батьками, негативний приклад дорослих, відсутність інтересів, погані взаємини з учителями. Типовими рисами характеру є: грубість, жорстокість і агресивність. Більше увагу приділяють мати і батько. У сім'ї переважає дружелюбність, співпраця і взаємопідтримка. У сім'ї має місце постійні сварки, скандали, образливі та лайливі слова на адресу респондентів. Дівчатам та юнакам подобається вчитися, незважаючи на те, що відчувають труднощі при вивченні окремих предметів. Респонденти іноді вступали в конфлікт з учителями. Найчастіше причиною цих конфліктів є несправедливе ставлення з боку вчителя.Свій вільний час проводять з компанією друзів. Свій вільний час респонденти проводять, відвідуючи розважальні заклади[2,93]. Спиртні напої вживають через неробства обстановки, за компанію. Також величезне значення має компанія друзів. З компанією пов'язують спільні погляди на життя. Має місце в компанії вживання спиртних напоїв. Позбутися від шкідливих звичок і змінити стосунки з батьками вирішило більшість респондентів. Дівчата і хлопці пропускали навчальні заняття і лихословили. У школі повинні проводитися роботи з профілактики девіантної поведінки, так відповіло більшість респондентів. Дана профілактична робота повинна проводитися наступних формах: лекції, бесіди, індивідуальні консультації[26,79].
Таким чином, дитина приймає свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все пПроблема девіантності повинна вирішуватися через підвищення ролі сім’ї в профілактиці такої поведінки підлітків[20,341]. Також необхідне підвищення виховної ролі школи в попередженні та подоланні відхилень у дітей - підготовки якості вчительського складу, створення при школах соціальної служби, яка б могла сприяти індивідуалізації роботи з девіантними підлітками, розвиток системи позанавчальної виховної роботи з ними в умовах школи. Та найголовніше те, що єдність сім’ї та школи об’єднує та підсилює виховний вплив на девіантних підлітків.
Сукупність усіх цих соціальних чинників справляє істотний вплив на розвиток особистості підлітка. Чинники визначають характер соціальної активності - її позитивне чи негативне спрямування[15,124].
Загальної педагогіки для впливу на підлітків з девіантною поведінкою замало, необхідно застосовувати інші прийоми та методики, які вивчає соціальна педагогіка. Вона має на меті допомогу неповнолітнім, які мають проблеми в задоволенні особистих потреб та у пристосуванні до соціальних, фізичних і психічних норм суспільства.
1.3.1 Психологічні чинники важковиховуваних підлітків
У психолого-педагогічній літературі підлітковий вік часто називають “важким”, “критичним”, “перехідним”, а в юридичній - навіть “криміногенним”. Саме в цьому віці в переломні моменти роз¬витку дитина стає відносно важковиховуваною через те, що зміна педагогічної системи, яка застосовується щодо дитини, не встигає за швидкими змінами її особистості. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, “мов би випадають із тієї системи педа¬гогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечувала нормальний хід їхнього виховання і на-вчання”[34,67]. Проте не можна ставитися до важковиховуваності як до чогось “задубілого”. Це яви¬ще динамічне, перебуває в розвитку, має свою історію становлення. Тому сьогодні необхідною і досить актуальною є проблема дослідження і вивчення чинників, які спонукають до появи “важких підлітків”, задля їхнього виховання та соціологізації[34,69].
Зміни в характері взаємин із дорослими відображаються в підвищеній конфліктності підлітків, що пояснюється новоутвореннями підліткового віку: “почуття дорослості”, вивільнення від впливу дорослих, яке породжує “конфлікт моралей”, коли мораль підлеглої дитини поступається місцем “моралі рівноправності” підлітка; розвиток до рівня потреб самооцінки, яка починає визначати поведінку й діяльність підлітка. Незадоволення цього почуття призводить до появи смислового бар’єру між педагогом і підлітком, а за певних умов і до “афекту неадекватності”[12,276].
Зміни в характері взаємин із ровесниками і представниками своєї, так і протилежної статі, що зумовлено, по-перше, активним формуванням потреби спілкування з ровесниками. Ця потреба загострює прагнення до самоствердження, що за певних несприятливих умов може проявлятися в різних спотворених формах асоціальної поведінки. По-друге, на взаємини впливає статеве дозріван¬ня, яке відбувається в підлітковому віці, що викликає досить серйозні проблеми у сфері взаємо¬стосунків різних статей. Це також може бути поштовхом до асоціальної поведінки у сфері сексуаль-ного життя[16,90].
Усі названі передумови ніби переплітаються, доповнюючи одна одну й утворюючи цілий комплекс причин, які породжують важковиховуваність.
А. Й. Капська зазначає що спадковість не завжди є основною причиною аномальної поведінки. Проте ігнорувати її в розвитку особистості теж не можна. Саме вона може бути вихідною передумовою, відправним моментом для психологічного розвитку особистості. Безумовно, цей розвиток значною мірою залежить від того, у які соціальні умови потрапляє дитина: сприятливі чи несприятливі[14,136].
Водночас соціально-психологічні дослідження показують, що в 44,4 % неповнолітніх правопо¬рушників відзначаються різноманітні психічні аномалії.
Однією з передумов появи важковиховуваності є така психологічна особливість, як відставання щодо розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ускладненнями вро¬дженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявлятися через систему міжособистісних взаємин підлітка в дитячому колективі[14,150].
Крім того, важковиховуваність підлітків значною мірою може зумовлюватися кризовим харак¬тером психофізіологічного розвитку перехідного віку дітей, коли відбуваються бурхливі зміни і в організмі та психіці, і в стосунках підлітків з оточенням: дорослими, однолітками, представниками протилежної статі[14,153].
Психобіологічні рівні значно впливають на появу важковиховуваності, але діють вони не безпо¬середньо, а через фактори соціального характеру. Скажімо, останнім часом у молоді з’явилися спо-живацькі настрої, нігілізм, скептицизм, зневіра.
Негативні явища, які існують у суспільстві, діють на особистість не безпосредньо, а опосе¬редковано, через найближче оточення: сім’ю, колектив ровесників, друзів, засоби масової інформа¬ції, вулицю. Найбільше сприяють появі важковиховуваності чинники, пов’язані з негативним впли¬вом неблагополучної сім’ї[19, 267].
Саме сім’я повинна розглядатися як фактор, який визначає психофізичну повноцінність чи недо¬статність дитини, яка значною мірою може відбиватися на її навчанні й вихованні. Неблагополучна сім’я може справляти безпосередній руйнівний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку.
Типовим недоліком шкільного виховання є відсутність статево-рольового виховання учнів. Ак¬центована увага педагогів (якими здебільшого є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухня¬ності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест із боку хлопчиків і частково виключають їх із громадського життя школи. А з іншого боку, відсутність статево-рольового виховання разом із емансипацією проявляється в чоловічому характері спілкування в дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм поведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним до¬ля важковиховуваних дівчаток[17,142].
До помилок шкільного виховання належить домінування словесних методів, недостатнє вико¬ристання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів із сім’єю і гро¬мадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у ро¬боті з морально неблагополучними сім’
1.1 Психологічна сутність девіантної поведінки
В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людської поведінки. Як небажана вважається поведінка: злодіїв і геніїв, лінивих і занадто працелюбних. Різні відхилення в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми – як в позитивному, так і в негативному напрямку - загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все. Відхилення поведінки діяльності від норм прийнято називати девіантним, тобто це такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Сутність девіантної поведінки полягає у не дотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до порушення взаємодії особистості і суспільства[8,40].
Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної поведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.
В психології існує кілька понять, які характеризують цю соціальну групу: важковиховувані, кризові, педагогічно запущені, дезадаптовані, асоціальні, аморальні підлітки. Підлітковий вік є достатньо складним кризовим періодом розвитку. На думку К. Левіна, підліток знаходиться в стані “маргінальної особистості”: він вже вийшов з дитячого віку, але ще не став дорослим. В цьому віці підліток стикається з багатьма труднощами та не завжди при зустрічі з новою ситуацією може знайти адаптивні способи її вирішення[10,178].
Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, СІ. Яковенко та ін.[10, 180].
Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед психологічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору медичної норми на осі "здоров'я — хвороба". Девіантна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології, оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особистості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція"[10, 182].
Девіантна поведінка поєднується з хорошим знанням норм моралі та законів. Але розуміння того, що так поводитись не можна, не зупиняє індивіда, який обрав саме такий спосіб самоствердження.
При цьому девіантні дії виступають:
- у якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки);
- як засіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності (вживання алкоголю та наркотиків);
- як самоціль, що задовольняє потребу у самоствердженні (знущання над тваринами)[19,67].
Девіантна поведінка найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці і пояснюється порівняно невисоким рівнем інтелектуального розвитку, особистісною незрілістю, залежністю від вимог групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій, наявністю великої кількості суперечностей соціально-психологічного характеру у цьому віковому періоді. Девіантна поведінка у підлітків може виступати у якості засобу самоствердження, протесту проти дорослих. Девіантні підлітки часто виявляють цілий ряд особливостей, які свідчать про значні емоційні порушення. Вони, зазвичай, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні.
Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові[19,87].
На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [10,184].
Найбільш повною та зручною є класифікація девіацій О. В. Змановської, за якою виділяється дві групи: деструктивна (антисоціальна та асоціальна поведінка) та аутодеструктивна (адиктивна та суїцидна поведінка).
Антисоціальна поведінка суперечить правовим нормам, погрожує соціальному порядку та оточуючим людям. У дорослих людей вона проявляється у формі правопорушень, які караються законом. У підлітків переважають такі види як хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насилля, торгівля наркотиками. У віці від 5 до 12 років найбільш поширеними є: насилля до молодших, жорстокість до тварин, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали, крадіжки.
Асоціальна (аморальна) девіація — це порушення моральних норм, що загрожує благополуччю міжособистісних взаємин. Може проявлятися в агресії, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, зваблення, вуайеризм, ексгібіціонізм), азартних іграх на гроші, бродяжництві, утриманстві. У підлітковому віці найбільш поширеними є: втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, брехня, агресивна поведінка, промис- куітет (безладні статеві зв'язки), графіті, субкультурні девіації (сленг, татуювання). У дітейчастіше зустрічаються вгечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, брехня, крадіжки, жебракування, здирство[20,90].
Аутодеструктивна девіація відхиляється від медичних або психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Саморуйнуюча поведінка зустрічається у таких формах: суїциди, хімічна залежність, фанатизм (наприклад, участь в деструктивно-релігійному культі), віктимність (психологічна схильність до того, щоб стати жертвою).
Специфікою аутодеструктивної поведінки підлітків є її опосередкованість груповими цінностями. У підлітків зустрічається: наркозалежність, самопорізи, комп'ютерна залежність. У дитячому віці можуть бути: куріння, токсикоманія[20,67].
Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну та психологічну адаптацію індивіда. Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки[13,89]. Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства. В психологічному підході розрізняють кілька психологічних шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. В цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.
Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду[15,134].
1.2 Характеристика підліткового віку
Підлітковий вік - час швидких змін, фізіологічних, психологічних, соціальних. Підлітковий вік має сенс розділити на три стадії - ранню, середню й пізню. Зміни в кожний із цих періодів відбуваються з різною інтенсивністю й у різний час для кожного підлітка[37, 207].
Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.
В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини[20,316].
Ще на початку століття Л.С. Виготський у широко відомій на той час книзі "Педологія підлітка" запропонував об'ємне розуміння підліткового віку, яке зберігає свою значущість і в сучасний період. Суть його полягала в наявності трьох точок дозрівання, які не співпадають одна з одною. Статеве дозрівання, на думку вченого, починається і закінчується раніше, ніж наступає кінець загальноорганічного розвитку підлітка, і раніше, ніж підліток досягне завершення свого соціально-культурного становлення. Графічно Л.С. Виготський зобразив це у вигляді трикутника, вершинами якого слугували визначені точки дозрівання: статевого (s), загально-органічного (з) і соціального (с)[20,307].
Взагалі життєві етапи розвитку людини включають три часові модальності: хронологічний, соціальний та історичний вік. Перший відображає розвиток когнітивного, соціального, статевого та інших планів у онтогенезі. Другий — систему норм, соціальних вимог і правил поведінки, що засвоюються у певному віці конкретного суспільства. Третій — положення людини в тих чи інших вікових групах, які послідовно розвиваються в ході історії[21,67].
В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід підліткового віку, його домінуючі цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова загальної спрямованості особистості підлітка.
У наукових дослідженнях психологів установлені цікаві факти, що стосуються меж підліткового віку. Якщо в 50-х роках перехідний момент в уявленнях про майбутнє, вибір майбутньої професії спостерігався і був актуальним для підлітків 15 років (Л.І. Божович), в 60-х — 17 років (Н.І. Крилов), то в 80-х і 90-х — це рубіж 13 років (Н.Н. Толстих). Таку розбіжність результатів можна пояснити зміною соціальної ситуації розвитку поколінь підлітків. Це підтверджує як історичну, так і соціальну обумовленість розвитку особистості підлітка і вказує на відсутність стабільних меж даного віку. В розвинутих країнах світу останнім часом спостерігається тенденція до поступового збільшення тривалості цього періоду життя. За сучасними даними він охоплює майже десятиліття — від 11 до 20 років. Але суб'єктивна середня тривалість підліткового віку в різних країнах коливається в діапазоні, від 4 до 7 років і залежить від соціального становища молодої людини і тривалості її освіти[10,179].
Основна проблема встановлення тривалості підліткового віку в процесі індивідуального розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок пов'язаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в світ дорослих. Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує. Вчений-дослідник даного віку М. Кле у зв'язку з цим зазначає, що підлітковість — спосіб існування, який виникає з початком пубертату і закінчується тоді, коли індивід досягає незалежності у своїх вчинках, тобто коли він дозрів емоційно, соціально і володіє мотивацією до виконання ролі дорослого[1,350].
В традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку індивіда від 10—11 до 14—15 років. У психологічній літературі навколо даного віку існує широка термінологія, яка має цілий синонімічний ряд: "критичний вік", "критичний період", "зламний вік", "перехідний вік". Підлітково-знавці схиляються до думки, що лише останній термін адекватно визначає суть тих явищ, які протікають у цей період. "Перехідний вік" характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначається зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до "придбання" почуття особистості[2,45].
У ранньому підлітковому віці (від 10 до 14 років) центральними питаннями є питання незалежності й усвідомлення себе, інтерес до власного тіла, інтерес до однолітків, їхніх цінностей і моделей поведінки, зменшується інтерес до світу дорослих. Власні цінності протиставляються цінностям родини. Підліток у цьому віці занурений у себе, зростає кількість конфліктів із приводу школи, роботи вдома, вибору друзів. У підлітка з'являється прагнення бути в групі, з'являються «герої», підліток центрується на сьогоденні, стає егоцентриком. Підліток стає більше замкнутим або сором’язливим, іноді від сором'язливості й непевності в собі з'являється деяка розв'язність у поведінці. Іноді з'являється відчуття власної невразливості, прагнення перевірити себе, що приводить до поведінки, що тяжіє з ризиком. Більшість підлітків страждає від того, що їх ніхто не розуміє[20,87].
Середній підлітковий вік (15-17 років) характеризується незрілістю суджень, імпульсивністю при сильному бажанні приймати власні рішення, наполягти на своєму. Великий вплив референтної групи, підсилюється заклопотаність своєю фізичною привабливістю для протилежної статті. У цей період підліток більшою мірою усвідомлює взаємозв'язок між вчинками у сьогоденні та їхніми наслідками.
Пізній підлітковий вік пов'язаний із все більшим усвідомленням себе, самовизначенням у майбутній професії, підліток знову здатний прислухатися до думки батьків, будуються довгострокові й короткострокові плани на майбутнє. Підліток багато в чому незалежний і здатний функціонувати самостійно[3,129].
Підліткові проблеми, що стоять перед ними, здаються надзвичайно важливими, інший раз застрашливими. Коло проблем включає розрив з батьками , відкриття негативного відношення до них, усвідомлення себе, індивідуалізацію, відносини з іншими, любов і багато чого іншого. Підлітковому віку властиві сильні коливання емоційного стану, небажання приймати на себе серйозні зобов'язання, відчуття, що суспільство їх не розуміє й не приймає[30,95].
До психолога звертаються підлітки, чий емоційний розвиток і життєвий досвід нетипові й відношення до суспільства нереалістичні. Ще одну групу тих, хто потребує допомоги й підтримки психолога становлять підлітки, які були травмовані у ранньому віці й такі, чиї потреби й бажання можуть бути непослідовні, а зовні можуть виражатися в стані психозу. Підтримка потрібна й тим підліткам, які мають досить цілісну особистість, але при цьому в них є страх зіткнення з життям і суспільством. Вони хотіли б, щоб суспільство (батьки, школа й т.д.) були іншими[30,98].
Нормальною й майже універсальною технікою адаптації підлітків до соціуму є звернення за підтримкою до однолітків. Стан підлітків характеризується внутрішньою потребою нарцистичної підтримки й визнання, потребою послабити залежність і підсвідомий еротичний зв'язок з одним з батьків для того, щоб підготувати себе до незалежності й зрілої любові. Не відчуваючи себе сформованою особистістю, підліток віддає перевагу безпеці групи жаху залишитися наодинці із самим собою. Оскільки в школі й інституті підлітки виявляються разом удалині від батьків, об'єднані статусом меншостей, між ними формуються зв'язки підвищеної інтенсивності[4,261]. Можна говорити, що підліток який не має друзів або підліток, що надає перевагу компанії дорослих, можливо, має емоційні проблеми.
Підлітки схильні до міркування й монологів або ж замикають у мовчанні. Підлітки часто доходять до краю при вираженні якого-небудь почуття, або, навпаки, у спробі уникнути внутрішньої боротьби й занепокоєння, викликаних прихильністю до батьків, підліток вихлюпує свої почуття в лютій ненависті.
Особливий стиль взаємодії підлітків, а також їх явне прагнення до компанії своїх однолітків, робить встановлення з ними контакту й терапевтичних відносин більше важким завданням, чим встановлення контактів з дітьми. Психолог повинен вірити в доброту й порядність підлітка й уміти позитивно реагувати на його поведінку[19,98]. Такт - необхідна складова в роботі з підлітком, тому що через нарцистичну вразливість підлітка до нього потрібен обережний підхід. Залишаючись тактовним, не можна забувати про твердість і необхідність вирішувати хворобливі питання. Підліток кидає виклик традиціям і тому психолог повинен уміти визначати границі своїх можливостей і компетенції, приймати на себе відповідальність. Необхідно створити в підлітка відчуття незалежності й автономії й визнати, що іноді підліток не може відповідати за свої вчинки через пригніченість почуттям провини, гніву або інших екстремальних емоцій. Основна мета психологічної роботи з підлітком - допомогти виробити й закріпити стратегії нормальної поведінки й уміння самостійно пізнати почуття власної значимості й компетентності, без страху думати про труднощі майбутнього життя. Оскільки підліток егоїстичний у своїх бажаннях і вчинках, роботу варто планувати так, щоб він одержував від неї задоволення[32,179].
Розходження статусу психолога й підлітка вимагає від психолога особливого зусилля по встановленню й підтримці відносин співробітництва. Підлітка із самого початку варто познайомити з поняттями «установлення границь» і «конфіденційність». Із самого початку варто сказати підліткові, що все, що відбувається на заняттях строго конфіденційно, крім тих випадків, коли психолог вважає його потенційно небезпечним для нього самого й навколишніх. При виникненні подібної ситуації психолог спочатку доводить до відома підлітка й обговорює з ним плани оптимального розвитку подій[34,182].
Не існує єдиної думки про те, чи треба психологові, що працює з підлітком, зустрічатися з його батьками. Проте, за рідкісними винятками, батьків варто залучати на стадії формулювання проблеми й доводити до відома про плани роботи з підлітком. Підліток може вирішити, що конфіденційність порушена, особливо якщо важкі взаємини з батьками й стали причиною проблем підлітка, і, на його думку, усі, хто спілкується з ними, не може зрозуміти його самого. Тому зустріч із батьками може відбутися до зустрічі з підлітком[12,263].
Буває доцільно сказати відразу підліткові про необхідність спільної зустрічі з батьками, підкресливши при цьому питання конфіденційності, що до перш ніж сказати що-небудь його батькам, ви порадитеся з ним. При цьому виникає завдання підтримки батьківського авторитету, ієрархії родини й збереження довірливих відносин із самим підлітком. Підліткові треба допомогти навчитися виражати свої почуття й думки про батьків, іноді психолог виражає ці почуття за нього.
"Підйоми" і "падіння" в цьому віці обумовлені якісними змінами, які, з одного боку, супроводжуються появою у самого підлітка значущих суб'єктивних труднощів різного порядку, а з іншого — виникненням об'єктивних перешкод при його взаємодії з довкіллям. Така варіативність змін пов'язана з протиріччями підліткового віку. У двотомній книзі Ст. Холла, якого вважають засновником психології перехідного віку, таких протиріч нараховується біля дванадцяти[10,180]. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування — замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить в апатію, жива зацікавленість — у розумову байдужість, прагнення до читання — в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань — в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями — в безконечні розмірковування. Л.С. Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше.
Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість — це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з другого — це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного Я[34,90].
На полярних полюсах даного протиріччя, як на гойдалці, розгойдуються всі підлітки, хоч у кожного з них ці полюси мають різний ступінь виразності. Більше того, в різні історичні часи саме суспільство по-різному "розгойдує гойдалку", піднімаючи вгору то цінність індивідуальності, то цінність суспільства. А підлітки найбільш чутливо схоплюють ці коливання, відбиваючи все у своїй свідомості, поведінці, спілкуванні, діяльності[15,60].
Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям "Я", опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище: він вже не дитина, але ще не ствердився в культурі дорослих.
1.3 Сутність та особливості девіантної поведінки у підлітковому віці
Зміни в поведінці дитини (як-от: дратівливість, брутальність, невихованість, небажання навчатися) спричиняють одночасне бурхливе фізичне зростання і статеве дозрівання, занепокоєння сприйняттям себе іншими людьми та пошук професійного покликання. Підліток намагається самовизначитися, ідентифікувати себе як члена однієї із соціальних груп, що водночас вимагає від нього прийняття атрибутики цієї групи: поведінки, стилю одягу, мовлення[7,256].
Людина не народжується девіантною, а стає такою поступово. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це - невід'ємна частина розвитку. У підлітків з девіантною поведінкою спостерігається порушення в емоційно-вольовій сфері. Для них характерні неврівноваженість, запальність, імпульсивність, часта зміна настрою, емоційна нестійкість. Така нестабільність характеру впливає на відносини в класному колективі з однолітками, з дорослими, призводить до частих конфліктів.
У психолого-педагогічній літературі та практиці школи до підлітків з девіантною поведінкою відносять усіх психічно здорових дітей (з відхиленнями у межах норми), які мають проблеми (затримку, відставання) в етичному, розумовому, емоційно-вольовому розвитку внаслідок недоліків і прорахунків виховання (сімейного або суспільного), несприятливої ситуації розвитку в той чи інший період становлення, тому такі діти не підлягають звичайним заходам педагогічного впливу [1,45].
Цікаво те, що на сьогоднішній день серед мотивів антигромадянської поведінки підлітків майже половина скоєних правопорушень пов’язана із задоволенням примітивних, зокрема аномальних для підліткового віку, потреб (спиртне, тютюнові вироби, наркотичні речовини тощо). За статистикою, частина підлітків (до 20 %) скоюють правопорушення з прагнення пізнати нове, випробувати незвідане, інша частина - з пустощів, з нічого робити (11 %). Та близько чверті відсотків правопорушень здійснюються з бажання самоствердитись серед однолітків [1,47].
Цілком зрозуміло, що сучасна молодь не отримує належної уваги іноді навіть зі сторони батьків, не кажучи вже про державу. Тому під час аналізу та пошуку шляхів подолання девіантної поведінки в школярів необхідно враховувати: особливості підліткового віку, негативні чинники впливу сім’ї, чинники навколишнього середовища, впливи на людину в процесі її розвитку, негативний вплив найближчого оточення і, перш за все, зважати на антипедагогічну поведінку батьків, дорослих, однолітків, негативний вплив засобів масової інформації, особливо телебачення та масової відеопродукції[3,76].
Девіантна поведінка підлітків не відповідає закономірностям «дорослого», що відхиляється. Так, кримінологія пояснює порушення злочинцями загальноприйнятих норм поведінки наявністю у них специфічної системи цінностей, яка протистоїть офіційно схвалюваним або загальновизнаним нормам поведінки. І тому аналіз злочинності, насамперед професійної, спирається на теорію асоціальних субкультур. Але стосовно до неповнолітніх такий підхід правомірний не завжди. Частіше буває, наприклад, що підліток, не заперечуючи самого факту скоєного, не визнає свою провину або порушує правову заборону, який в принципі не відкидає[3,79].
Для пояснення таких явищ звичайно звертаються до теорії нейтралізації, суть якої полягає в тому, що підліток стає правопорушником, засвоюючи прийоми нейтралізації загальноприйнятих норм, а не моральні вимоги і цінності, протилежні цим нормам. Інакше кажучи, підліток прагне несвідомо, як би розширити щодо себе дію пом'якшуючих обставин, виправдати свої дії, навіть внести в них елемент раціональності. Так, опитування показують, що більшість підлітків бачать причину свого злочину у зовнішніх обставин, четверта частина опитаних переконана: в аналогічній ситуації кожний зробив би подібне. Характерна також неадекватна оцінка ступеня завданої шкоди[1,42].
Крім того, досить часто використовуються методи «засудження засуджують» (а судді хто?), Заперечення наявності жертви (сама винна!), Звернення до більш важливим зобов'язанням (не міг кинути товаришів, не мав права трусити і т.д.). Все це свідчить про високий рівень інфантилізму, нездатності співпереживати, співчувати. На жаль, подібне ставлення до своєї поведінки в значній мірі обумовлюється особливостями юридичної практики та правового виховання, що приводять нерідко до формування у неповнолітніх подання про свою безкарність. Це не може не турбувати, оскільки сьогодні на загальному фоні зростання різних форм девіантної поведінки має місце тенденція «омолодження» злочинності. Так, серед неповнолітніх правопорушників помітно (на 46%) збільшилася частка школярів, зростає ймовірність рецидивів: двоє з трьох підлітків після повернення з місць ув'язнення незабаром знову порушують закон[36,104].
Дедалі більшого поширення набувають статева розбещеність, дитяча проституція, збочення. У країні серед молоді зростає кількість алкоголіків, наркоманів. Опитування учнів у 1990 році (вік 14-17 років, половина - дівчатка) показали, що 52,8% достатньо часто вживають спиртні напої, 10,2% хоча б раз в житті пробували наркотичні, а 9,8% - токсичні речовини. Фактично кожен десятий з них ризикує стати хронічним алкоголіком, нарко - чи токсикоманії.
Під девіантною поведінкою розуміють - агресивна поведінка, шкідливі звички, вживання наркотичних речовин. Сприяє формуванню девіантної поведінки: конфліктність у спілкуванні з батьками, негативний приклад дорослих, відсутність інтересів, погані взаємини з учителями. Типовими рисами характеру є: грубість, жорстокість і агресивність. Більше увагу приділяють мати і батько. У сім'ї переважає дружелюбність, співпраця і взаємопідтримка. У сім'ї має місце постійні сварки, скандали, образливі та лайливі слова на адресу респондентів. Дівчатам та юнакам подобається вчитися, незважаючи на те, що відчувають труднощі при вивченні окремих предметів. Респонденти іноді вступали в конфлікт з учителями. Найчастіше причиною цих конфліктів є несправедливе ставлення з боку вчителя.Свій вільний час проводять з компанією друзів. Свій вільний час респонденти проводять, відвідуючи розважальні заклади[2,93]. Спиртні напої вживають через неробства обстановки, за компанію. Також величезне значення має компанія друзів. З компанією пов'язують спільні погляди на життя. Має місце в компанії вживання спиртних напоїв. Позбутися від шкідливих звичок і змінити стосунки з батьками вирішило більшість респондентів. Дівчата і хлопці пропускали навчальні заняття і лихословили. У школі повинні проводитися роботи з профілактики девіантної поведінки, так відповіло більшість респондентів. Дана профілактична робота повинна проводитися наступних формах: лекції, бесіди, індивідуальні консультації[26,79].
Таким чином, дитина приймає свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все пПроблема девіантності повинна вирішуватися через підвищення ролі сім’ї в профілактиці такої поведінки підлітків[20,341]. Також необхідне підвищення виховної ролі школи в попередженні та подоланні відхилень у дітей - підготовки якості вчительського складу, створення при школах соціальної служби, яка б могла сприяти індивідуалізації роботи з девіантними підлітками, розвиток системи позанавчальної виховної роботи з ними в умовах школи. Та найголовніше те, що єдність сім’ї та школи об’єднує та підсилює виховний вплив на девіантних підлітків.
Сукупність усіх цих соціальних чинників справляє істотний вплив на розвиток особистості підлітка. Чинники визначають характер соціальної активності - її позитивне чи негативне спрямування[15,124].
Загальної педагогіки для впливу на підлітків з девіантною поведінкою замало, необхідно застосовувати інші прийоми та методики, які вивчає соціальна педагогіка. Вона має на меті допомогу неповнолітнім, які мають проблеми в задоволенні особистих потреб та у пристосуванні до соціальних, фізичних і психічних норм суспільства.
1.3.1 Психологічні чинники важковиховуваних підлітків
У психолого-педагогічній літературі підлітковий вік часто називають “важким”, “критичним”, “перехідним”, а в юридичній - навіть “криміногенним”. Саме в цьому віці в переломні моменти роз¬витку дитина стає відносно важковиховуваною через те, що зміна педагогічної системи, яка застосовується щодо дитини, не встигає за швидкими змінами її особистості. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, “мов би випадають із тієї системи педа¬гогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечувала нормальний хід їхнього виховання і на-вчання”[34,67]. Проте не можна ставитися до важковиховуваності як до чогось “задубілого”. Це яви¬ще динамічне, перебуває в розвитку, має свою історію становлення. Тому сьогодні необхідною і досить актуальною є проблема дослідження і вивчення чинників, які спонукають до появи “важких підлітків”, задля їхнього виховання та соціологізації[34,69].
Зміни в характері взаємин із дорослими відображаються в підвищеній конфліктності підлітків, що пояснюється новоутвореннями підліткового віку: “почуття дорослості”, вивільнення від впливу дорослих, яке породжує “конфлікт моралей”, коли мораль підлеглої дитини поступається місцем “моралі рівноправності” підлітка; розвиток до рівня потреб самооцінки, яка починає визначати поведінку й діяльність підлітка. Незадоволення цього почуття призводить до появи смислового бар’єру між педагогом і підлітком, а за певних умов і до “афекту неадекватності”[12,276].
Зміни в характері взаємин із ровесниками і представниками своєї, так і протилежної статі, що зумовлено, по-перше, активним формуванням потреби спілкування з ровесниками. Ця потреба загострює прагнення до самоствердження, що за певних несприятливих умов може проявлятися в різних спотворених формах асоціальної поведінки. По-друге, на взаємини впливає статеве дозріван¬ня, яке відбувається в підлітковому віці, що викликає досить серйозні проблеми у сфері взаємо¬стосунків різних статей. Це також може бути поштовхом до асоціальної поведінки у сфері сексуаль-ного життя[16,90].
Усі названі передумови ніби переплітаються, доповнюючи одна одну й утворюючи цілий комплекс причин, які породжують важковиховуваність.
А. Й. Капська зазначає що спадковість не завжди є основною причиною аномальної поведінки. Проте ігнорувати її в розвитку особистості теж не можна. Саме вона може бути вихідною передумовою, відправним моментом для психологічного розвитку особистості. Безумовно, цей розвиток значною мірою залежить від того, у які соціальні умови потрапляє дитина: сприятливі чи несприятливі[14,136].
Водночас соціально-психологічні дослідження показують, що в 44,4 % неповнолітніх правопо¬рушників відзначаються різноманітні психічні аномалії.
Однією з передумов появи важковиховуваності є така психологічна особливість, як відставання щодо розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ускладненнями вро¬дженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявлятися через систему міжособистісних взаємин підлітка в дитячому колективі[14,150].
Крім того, важковиховуваність підлітків значною мірою може зумовлюватися кризовим харак¬тером психофізіологічного розвитку перехідного віку дітей, коли відбуваються бурхливі зміни і в організмі та психіці, і в стосунках підлітків з оточенням: дорослими, однолітками, представниками протилежної статі[14,153].
Психобіологічні рівні значно впливають на появу важковиховуваності, але діють вони не безпо¬середньо, а через фактори соціального характеру. Скажімо, останнім часом у молоді з’явилися спо-живацькі настрої, нігілізм, скептицизм, зневіра.
Негативні явища, які існують у суспільстві, діють на особистість не безпосредньо, а опосе¬редковано, через найближче оточення: сім’ю, колектив ровесників, друзів, засоби масової інформа¬ції, вулицю. Найбільше сприяють появі важковиховуваності чинники, пов’язані з негативним впли¬вом неблагополучної сім’ї[19, 267].
Саме сім’я повинна розглядатися як фактор, який визначає психофізичну повноцінність чи недо¬статність дитини, яка значною мірою може відбиватися на її навчанні й вихованні. Неблагополучна сім’я може справляти безпосередній руйнівний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку.
Типовим недоліком шкільного виховання є відсутність статево-рольового виховання учнів. Ак¬центована увага педагогів (якими здебільшого є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухня¬ності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест із боку хлопчиків і частково виключають їх із громадського життя школи. А з іншого боку, відсутність статево-рольового виховання разом із емансипацією проявляється в чоловічому характері спілкування в дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм поведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним до¬ля важковиховуваних дівчаток[17,142].
До помилок шкільного виховання належить домінування словесних методів, недостатнє вико¬ристання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів із сім’єю і гро¬мадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у ро¬боті з морально неблагополучними сім’
Покликання
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бадмаєв С.А. Психологічна корекція поведінки, що відхиляється школярів / С.А Бадмаєв. - М.: Магістр, 1999. - 96 с.
2. Богданова О. С. Про моральному вихованні підлітків / О.С. Богданова. - М.: Просвещение, 1979. - 111 с.
3. Волков Б.С. Психологія підлітка / Волков Б.С. - М.: Педагогічне товариство Росії, 2001. - 160 с.
4.М.І, Рожкова. Виховання важкої дитини: Діти з девіантною поведінкою / Под ред. М.І. Рожкова. - М.: Владос, 2001. - 240 с.
5. Гона А.Д. І ін Основи корекційної педагогіки: Учеб. Посібник для студ. / А.Д. Гона, М. М. Ліфінцева, Н. В. Ялпаева; Під ред. В. А. Сластеліна. - М.: Академія, 1999. - 280 с.
6. Змановский Є.В. Девиантология (Психологія відхиляється) / Змановский Є.В.. - М.: Академія, 2003. - 288 с.
7. В. В. Петрусінского Ігри - навчання, тренінг, дозвілля ... / Под ред. В. В. Петрусінского. - М.: Нова школа, 1994. - 368 с.
8. Кащенко В.П. Педагогічна корекція: Виправлення недоліків характеру в дітей і підлітків: посібник для студ. середовищ. і вищ. пед. навч. Закладів/ Кащенко В.П. . - М.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 304с.
9. Г.Ф. Кумаріна Корекційна педагогіка в початковій освіті: Учеб. посібник для студ. середовищ. пед. навч. закладів / Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.М. Вьюнкова та ін; Під ред. Г.Ф. Кумаринів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 320с.
10. Лідерса А.Г. Психологічний тренінг з підлітками: Учеб. посібник для студ. вищ. навч. Закладів/ Лідерса А.Г - М.: Академія, 2003. -256 с.
11. Осіпова А.А. Загальна психокорекція: Учеб. посібник для студентів вузів / Осіпова А.А. - М.: ТЦ Сфера, 2002. - 512 с.
12. Кон И.С. Психология ранней юности / Кон И.С. - М., 1989. - 255 с.
13. Менделевии В.Д. Клиническая и медицинская психология / Менделевии В.Д. - М., 1998. -444 с.
14. Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами. Методичні рекомендації / Максимова Н.Ю. - Київ, 1997.-365с.
15. Валицкас Г.К. Самооценка несовершеннолетних правонарушителей// Вопросы психологии / Гиппенрейтер Ю.Б., 1989. № 1. 45-54с.
16. Афанасьєва В. В. Психолого-педагогічні проблеми соціальної адаптації девіантних підлітків / В. В. Афанасьєва // Соціальна педагогіка: теорія та практика. -2009. -№2. 65-69с.
17. Коць М. Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків // М. Коць, І. Мудрик // Соціальна психологія. - 2007. - № 1. - 162-169с.
18. Назаренко Л. М. Рідна школа / Назаренко Л. М. - 2009. - № 5/6. - 40-43с.
19. Синьов В. Встановлення психологічного контакту у вихованні неповнолітніх з девіантною поведінкою / В. Синьов, В. Кривуша // Рідна школа. - 2009. -№5/6. - 43-45с.
20. Супрун М. Девіантна поведінка дітей і підлітків: соціально- психологічний аспект / М. Супрун, Н. Перепечина // Соціальна психологія. - 2009. -№ 2. - 178-184с.
21. Хомік B. C. Агресія у різних юнацьких і дитячих когортах: дослідження в українській психології / B. C. Хомік // Практична психологія та соціальна робота. - 2007. -№7. - 6-7с.
22. Захаров А. Как предупредить отклонения в поведении ребенка / А. Захаров - М. : Педагогика, 1989. - 356 с.
23. Капська А. Й. Соціальна педагогіка : підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Капська А. Й . - К. : Центр навч. л-ри, 2006. - 468 с.
24. Капська А. Й. Соціальна робота : навч. посіб. / Капська А. Й. - К. : Центр навч. л-ри, 2005. - 328 с.
25. Кузьмінський А. І. Народна педагогіка : світовий досвід / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омельненко. - К. : Знання-Прес, 2003. - 134 с.
26. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський - К. : Кондор, 2005. - 560 с.
27. Баранов В. В. Дослідження автобіографії девіатного підлітка як один з прийомів виявлення його де соціалізації / Баранов В. В., Похлебна І. О - Практична психологія і соціальна робота. - 2001. №9 – 297с.
28. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском возрасте / Божович Л. И. - М. 1985.- 78с.
29. Видинеев И. А. Психология девиантного поведения. Учебное пособие / Видинеев И. А -Х. 1997.-168с.
30. Филонов П. Б. Детерминация возникновения и развития отрицательных черт характера лиц с отклоняющимся поведением. В книге: "Психология формирования и развития личности" / Филонов П. Б. - М. 1981.-290с.
31. Шілова В.М. Соціологія відхиляється / / Соціологічні дослідження / Шілова В.М. - 1994. - № 11. - 68-72с.
32.Афанасьев В.С. Девіантна поведінка в умовах тотальної кризи: особливості, тенденції, перспективи / / Образ думок і спосіб життя / Афанасьев В.С., Гилинский Я.І - М., 1996. - 147 – 162с.
33.Гілінскій Я.І. Соціологія девіантної поведінки як соціологічна теорія / / Социс / Гілінскій Я.І. - 1991. - № 4. - 72-78с.
34.Іванов В.І. Девіантна поведінка: причини і масштаби / / Соціально-політичний журнал / Іванов В.І. - 1995. - № 2. - 47-57с.
35.Казаков О.М. Соціальна обумовленість поведінки, що відхиляється в сучасному російському суспільстві: Автореф. дис. на соіск. учений. степ. канд. соц. наук / Казаков О.М. Казанський. ун-т. - Казань, 1996. -317с.
36.Кнухова Ж. Аномія і корпоративна девиантность / / Вісник Московського університету. Сер.18. Соціологія і політологія / Кнухова Ж. - 1996. - № 2. - 74 -77с.
37.Ковалева А.І. Соціалізація особистості: норма і відхилення / Ковалева А.І. - М., 1996.- 19с.
38.Ланцова Л.А. Соціологічна теорія девіантної поведінки / / Соціально-політичний журнал / Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. - 1993. - № 4. - 32-41с.
39. Фельдштейн Д. І. Психологія виховання підлітка / Фельдштейн Д. І. - М.: Знание, 1978. - 27-29 с.
40. Кудрявцева В.Н. Соціальні відхилення: Введення в загальну теорію / Под ред. Кудрявцева В.Н. - М.: Юрид. лит., 1984 - 215с.
41.Шілова В.М. Соціологія відхиляється / / Соціологічні дослідження / Шілова В.М. - 1994. - № 11. - 68-72с.
42. Український педагогічний словник / уклад. С.У. Гончаренко – К.: Либідь, 1997. – 375 с.
43. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб.: Питер, 2001. – 592 с.
44. Осипова О.С. Девиантное поводження: чи благо зло? // Социс / Осипова О.С. - 1998. - № 9 – 109с.
45. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології / Гофман А.Б. - М., 1995 – 105с.
46. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самогубств // Социс / Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. 1988. № 5.- 62с.
1. Бадмаєв С.А. Психологічна корекція поведінки, що відхиляється школярів / С.А Бадмаєв. - М.: Магістр, 1999. - 96 с.
2. Богданова О. С. Про моральному вихованні підлітків / О.С. Богданова. - М.: Просвещение, 1979. - 111 с.
3. Волков Б.С. Психологія підлітка / Волков Б.С. - М.: Педагогічне товариство Росії, 2001. - 160 с.
4.М.І, Рожкова. Виховання важкої дитини: Діти з девіантною поведінкою / Под ред. М.І. Рожкова. - М.: Владос, 2001. - 240 с.
5. Гона А.Д. І ін Основи корекційної педагогіки: Учеб. Посібник для студ. / А.Д. Гона, М. М. Ліфінцева, Н. В. Ялпаева; Під ред. В. А. Сластеліна. - М.: Академія, 1999. - 280 с.
6. Змановский Є.В. Девиантология (Психологія відхиляється) / Змановский Є.В.. - М.: Академія, 2003. - 288 с.
7. В. В. Петрусінского Ігри - навчання, тренінг, дозвілля ... / Под ред. В. В. Петрусінского. - М.: Нова школа, 1994. - 368 с.
8. Кащенко В.П. Педагогічна корекція: Виправлення недоліків характеру в дітей і підлітків: посібник для студ. середовищ. і вищ. пед. навч. Закладів/ Кащенко В.П. . - М.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 304с.
9. Г.Ф. Кумаріна Корекційна педагогіка в початковій освіті: Учеб. посібник для студ. середовищ. пед. навч. закладів / Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.М. Вьюнкова та ін; Під ред. Г.Ф. Кумаринів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 320с.
10. Лідерса А.Г. Психологічний тренінг з підлітками: Учеб. посібник для студ. вищ. навч. Закладів/ Лідерса А.Г - М.: Академія, 2003. -256 с.
11. Осіпова А.А. Загальна психокорекція: Учеб. посібник для студентів вузів / Осіпова А.А. - М.: ТЦ Сфера, 2002. - 512 с.
12. Кон И.С. Психология ранней юности / Кон И.С. - М., 1989. - 255 с.
13. Менделевии В.Д. Клиническая и медицинская психология / Менделевии В.Д. - М., 1998. -444 с.
14. Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами. Методичні рекомендації / Максимова Н.Ю. - Київ, 1997.-365с.
15. Валицкас Г.К. Самооценка несовершеннолетних правонарушителей// Вопросы психологии / Гиппенрейтер Ю.Б., 1989. № 1. 45-54с.
16. Афанасьєва В. В. Психолого-педагогічні проблеми соціальної адаптації девіантних підлітків / В. В. Афанасьєва // Соціальна педагогіка: теорія та практика. -2009. -№2. 65-69с.
17. Коць М. Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків // М. Коць, І. Мудрик // Соціальна психологія. - 2007. - № 1. - 162-169с.
18. Назаренко Л. М. Рідна школа / Назаренко Л. М. - 2009. - № 5/6. - 40-43с.
19. Синьов В. Встановлення психологічного контакту у вихованні неповнолітніх з девіантною поведінкою / В. Синьов, В. Кривуша // Рідна школа. - 2009. -№5/6. - 43-45с.
20. Супрун М. Девіантна поведінка дітей і підлітків: соціально- психологічний аспект / М. Супрун, Н. Перепечина // Соціальна психологія. - 2009. -№ 2. - 178-184с.
21. Хомік B. C. Агресія у різних юнацьких і дитячих когортах: дослідження в українській психології / B. C. Хомік // Практична психологія та соціальна робота. - 2007. -№7. - 6-7с.
22. Захаров А. Как предупредить отклонения в поведении ребенка / А. Захаров - М. : Педагогика, 1989. - 356 с.
23. Капська А. Й. Соціальна педагогіка : підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Капська А. Й . - К. : Центр навч. л-ри, 2006. - 468 с.
24. Капська А. Й. Соціальна робота : навч. посіб. / Капська А. Й. - К. : Центр навч. л-ри, 2005. - 328 с.
25. Кузьмінський А. І. Народна педагогіка : світовий досвід / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омельненко. - К. : Знання-Прес, 2003. - 134 с.
26. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський - К. : Кондор, 2005. - 560 с.
27. Баранов В. В. Дослідження автобіографії девіатного підлітка як один з прийомів виявлення його де соціалізації / Баранов В. В., Похлебна І. О - Практична психологія і соціальна робота. - 2001. №9 – 297с.
28. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском возрасте / Божович Л. И. - М. 1985.- 78с.
29. Видинеев И. А. Психология девиантного поведения. Учебное пособие / Видинеев И. А -Х. 1997.-168с.
30. Филонов П. Б. Детерминация возникновения и развития отрицательных черт характера лиц с отклоняющимся поведением. В книге: "Психология формирования и развития личности" / Филонов П. Б. - М. 1981.-290с.
31. Шілова В.М. Соціологія відхиляється / / Соціологічні дослідження / Шілова В.М. - 1994. - № 11. - 68-72с.
32.Афанасьев В.С. Девіантна поведінка в умовах тотальної кризи: особливості, тенденції, перспективи / / Образ думок і спосіб життя / Афанасьев В.С., Гилинский Я.І - М., 1996. - 147 – 162с.
33.Гілінскій Я.І. Соціологія девіантної поведінки як соціологічна теорія / / Социс / Гілінскій Я.І. - 1991. - № 4. - 72-78с.
34.Іванов В.І. Девіантна поведінка: причини і масштаби / / Соціально-політичний журнал / Іванов В.І. - 1995. - № 2. - 47-57с.
35.Казаков О.М. Соціальна обумовленість поведінки, що відхиляється в сучасному російському суспільстві: Автореф. дис. на соіск. учений. степ. канд. соц. наук / Казаков О.М. Казанський. ун-т. - Казань, 1996. -317с.
36.Кнухова Ж. Аномія і корпоративна девиантность / / Вісник Московського університету. Сер.18. Соціологія і політологія / Кнухова Ж. - 1996. - № 2. - 74 -77с.
37.Ковалева А.І. Соціалізація особистості: норма і відхилення / Ковалева А.І. - М., 1996.- 19с.
38.Ланцова Л.А. Соціологічна теорія девіантної поведінки / / Соціально-політичний журнал / Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. - 1993. - № 4. - 32-41с.
39. Фельдштейн Д. І. Психологія виховання підлітка / Фельдштейн Д. І. - М.: Знание, 1978. - 27-29 с.
40. Кудрявцева В.Н. Соціальні відхилення: Введення в загальну теорію / Под ред. Кудрявцева В.Н. - М.: Юрид. лит., 1984 - 215с.
41.Шілова В.М. Соціологія відхиляється / / Соціологічні дослідження / Шілова В.М. - 1994. - № 11. - 68-72с.
42. Український педагогічний словник / уклад. С.У. Гончаренко – К.: Либідь, 1997. – 375 с.
43. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб.: Питер, 2001. – 592 с.
44. Осипова О.С. Девиантное поводження: чи благо зло? // Социс / Осипова О.С. - 1998. - № 9 – 109с.
45. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології / Гофман А.Б. - М., 1995 – 105с.
46. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самогубств // Социс / Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. 1988. № 5.- 62с.