ІСТОРІЯ УНІФІКАЦІЇ ПУТУНХУА

Пастушенко Дар’я Володимирівна

Бакалавр

ФКб-1-17-4.0д

035 Філологія

Кафедра східних мов і перекладу

Актуальність вибору об’єктом дослідження історії уніфікації путунхуа обумовлена відсутністю україномовних джерел, що всебічно розкривають історичні процеси, що передували досягненню мети уряду КНР, та потребою у їхній появі.
Новизна дослідження полягає в тому, що вперше українською мовою комплексно зібрано та проаналізовано ключові повороти китайської історії на шляху до уніфікації путунхуа.
Метою дослідження є збір та систематизація історичних даних про процес формування єдиної стандартизованої китайської мови, зрозумілої носіям усіх китайських діалектів.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
- Охарактеризувати мовну ситуацію Стародавнього Китаю;
- Визначити та проаналізувати історичні передумови появи потреби виокремлення єдиного для всієї країни засобу спілкування;
- Узагальнити ключові історичні процеси, що сприяли уніфікації путунхуа протягом різних періодів історії країни;
- Визначити спільні та відмінні ознаки путунхуа та пекінського діалекту, що ліг в основу сучасної китайської мови;
- Визначити ступінь успішності проведеної політики та сучасні середні показники володіння путунхуа серед китайського населення;
- Порівняти ступінь розробленості лінгвістичних матеріалів різних проміжків історії Китаю;
- Проаналізувати закони, що закріплюють сучасний статус путунхуа;
- Проаналізувати актуальну інформацію про зовнішні та внутрішні заходи з розповсюдження путунхуа.
Об’єктом дослідження є історія уніфікації путунхуа.
Предметом дослідження є мовна ситуація Китаю, а також особливості та складнощі історичного процесу уніфікації мови.
Для вирішення поставлених завдань було застосовано такі методи історичних, лінгвістичних та соціологічних досліджень:
1) Історико-системний, що дав змогу провести цілісний аналіз мовної ситуації Китаю в історичному аспекті;
2) Історико-генетичний, за допомогою якого було визначено закономірності історичних процесів та встановлено причинно-наслідкові зв’язки між історичними подіями;
3) Порівняльно-історичний, що посприяв визначенню домінантних за впливом на уніфікацію мови історичних подій;
4) Описовий, за допомогою якого було проведено первинний аналіз специфічних мовних одиниць та змін, яких вони зазнавали під впливом мовних реформ;
5) Зіставний, що дозволив шляхом зіставлення систем стандартизованої мови путунхуа та діалектів визначити ступінь граматичної та лексичної спорідненості між ними;
6) Аналітичний, що дав змогу провести якісний аналіз суспільних явищ та визначити тенденції внутрішнього розвитку мови у контексті історичних змін;
7) Кількісний, за допомогою якого було зафіксовано середні показники рівня володіння мовою серед населення.
Матеріалом дослідження є наукові, публіцистичні, газетні публікації, словники різних типів, нормативно-правові акти.
Джерельною основою роботи є праці Зав’ялової О.І., Софронова М.В., Боревської Н.Ю., Зограф І.Т., Титаренко М.Л., Яхонтова С.Е., Лінь Тао, Цзінь Чжена, Хуан І, Лі Цзіньсі, законодавчі акти, публікації наукового видання «Фанянь»《方言》, щорічні «Звіти про життя та мову Китаю» 《中国语言生活状况报告》, інформація з офіційних сайтів Міністерства освіти КНР та Ханьбаня.
Теоретичне значення роботи полягає в її комплексному узагальненні історичних процесів, що передували уніфікації путунхуа, поглибленні розуміння мовної ситуації в контексті історичних змін, сприянні подальшому розвитку українського китаєзнавства.
Практична цінність результатів дослідження зумовлена можливістю їхнього використання викладачами історії для поглиблення знань щодо мовної політики в історичному аспекті розвитку китайського суспільства.

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОЯВА ПОТРЕБИ ЄДИНОГО ЗАСОБУ СПІЛКУВАННЯ У ІМПЕРСЬКОМУ КИТАЇ ТА ПЕРШІ СПРОБИ ВИРІШЕННЯ МОВНОЇ ПРОБЛЕМИ
1.1. Передумови мовної уніфікації та еволюція кецзюй
1.2. Історія розвитку мови чиновників та її вплив на мовну уніфікацію
1.3. Відмінності між пекінським діалектом та путунхуа. Загальні тенденції розвитку сучасної стандартизованої мови
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ЄДИНОЇ СТАНДАРТИЗОВАНОЇ МОВИ У ПЕРІОД АКТИВНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ КИТАЮ
2.1. Уніфікація путунхуа у період активного становлення китайської держави протягом 1900-1949 рр. Погляди та пошук найприйнятнішого варіанту уніфікації
2.2. Уніфікація путунхуа після утворення КНР
2.3. Уніфікація путунхуа часів політики реформ та відкритості
2.4. Еволюція лінгвістичних праць, словників та друкованих видань в період активної уніфікації путунхуа в КНР
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. МОВНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОГО КИТАЮ
3.1. Мовна ситуація Гонконгу, Тайваню та Макао
3.2. Сучасні заходи та рухи в підтримку путунхуа та діалектів на території сучасного Китаю
3.3. Зовнішня політика КНР щодо розповсюдження путунхуа
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Астрахан О.Б., Зав’ялова О.І., Софронов М.В. Діалекти та національна мова у Китаї. – Москва, 1985.
2. Боревська Н.Ю. Система імператорських іспитів у Китаї // Педагогіка. – 2005.
3. Зав’ялова О.І. Великий світ китайської мови. – Москва: ТОВ «Східна книга», 2014. – 320 с. – (2).
4. Зограф І.Т. Монгольсько-китайська інтерференція (мова монгольської канцелярії в Китаї). – Москва, 1984.
5. Лі Цзіньсі. Декларація Всекитайського конгресу руху за національну мову // «Нове в зарубіжній лінгвістиці». – Москва, 1989.
6. Софронов М.В. Китайська мова і китайська писемність. Курс лекцій. –Москва: АСТ: Схід-Захід, 2007. – 638 с.
7. Софронов М.В. Китайська мова та китайське суспільство. – Москва, 1979. – 312 с.
8. Титаренко М.Л. Духовна культура Китаю. Том 3. Література. Мова і писемність: енциклопедія у 5 томах. – Москва: Видавництво «Східна література», 2008. – 856 с.
9. Яхонтов С.Е. Категорія дієслова у китайській мові. – Видавництво Ленінградського університету, 1957.
10. Cheung Kwan-hin and Robert S. Bauer. The Representation of Cantonese with Chinese Characters // Journal of Chinese Linguistics. Monograph Series No 18. – Berkeley, 2002.
11. Jennifer M. Wei. Language Choice and Ideology in Multicultural Taiwan. Language and Linguistic. – 2006.
12. Jerry Norman. Chinese. – Cambridge, 1988.
13. John Gibbons. Code-mixing and code choice: a Hong Kong case study. – Clevedon–Philadelphia, 1987.
14. Marinus E. van den Berg. Language Planning and Language Use in Taiwan. A Study of Language Choice Behavior in Public Settings. – Leiden, 1985.
15. 曹志耘. 汉语方言地图集. – 北京，2008.
16. 关于建国以来党的若干历史问题的决议.
17. 国家语言文字政策法规汇编（1949-1995）. – 北京，1996.
18. 国际中文教育中文水平等级标准.
19. 汉字应用水平等级及测试大纲.
20. 何忠礼. 二十世纪的中国科举制度史研究 // 中国社会科学院《历史研究》– 2000年6期.
21. 黄翊. 澳门语言研究. – 北京，2007.
22. 胡培周. 一本和葡语、粤语、北京话有关的字书 //《方言》，1999.
23. 吉常宏. 简化汉字的回顾与设想 //《汉字规范百家谈》/ 李宇明，费锦昌. – 北京，2004.
24. 金铮. 科举制度与中国文化. – 上海人民出版社，1990.
25. 《救亡决论》// 人民网，1986.
26. 黎锦熙. 国语运动史纲. – 上海，1934.
27. 林焘. 普通话和北京话. – 语文出版社，2000.
28. 瞿秋白. 全集. – 北京，1954.
29. 马建忠. 马氏文通. – 北京：商务印书馆，1898.
30. 普通话水平测试大纲.
31. 仇志群. 台湾语言现状的初步研究. – 1994.
32. 盛炎. 澳门语言现状与语言规划 //《方言》，1999.
33. 盛炎. 谈香澳地区中文公文中的语言问题 //《方言》，2001.
34. 石汝杰. 话说苏州话 //《姑苏晚报》，2005.
35. 石汝杰. 浅论方言和普通话的关系 //《汉语与汉语教学研究》，2010.
36. 宋欣桥. 普通话水平测试员实用手册. – 北京，2005.
37. 佟乐泉. 中国语言文字使用情况调查资料. – 北京，2006.
38. 汪平. 关于正确处理方言与普通话关系的刍议 //《中国方言学报》，北京，2006.
39. 熊正辉，张振兴. 汉语方言的分区 //《方言》，2008.
40. 曾子凡. “港式普通话”剖析 //《方言》，2000.
41. 郑奠、孙德宣. 中型现代汉语词典编纂法 //《中国语文》，1956.
42. 《中国文化发展报告（2013）》.
43. 《中国语言生活状况报告（2005）》– 北京，2006.
44. 《中国语言生活状况报告（2006）》– 北京，2007.
45. 《中国语言生活状况报告（2007）》– 北京，2008.
46. 《中国语言生活状况报告（2008）》– 北京，2009.
47. 《中国语言生活状况报告（2009）》– 北京，2010.
48. 《中国语言生活状况报告（2011）》– 北京，2011.
49. 《中华人民共和国国家通用语言文字法》，2000.
50. 中华人民共和国教育部政府门户网站 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.moe.gov.cn/.
51. 中华人民共和国中央人民政府. // 新华社. – 13.04.2018.
52. 中外语言交流合作中心 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.chinese.cn/.
53. 周柏胜 ，刘镇发. 香港客家话向粤语转移的因素和趋势 //《方言》，1998.